Розумовського звали Андрієм Мироновичем. Посаду в тій країні він займав вельми цікаву й досить авторитетну. Офіційно та посада звучала як перший заступник Голови Державного агентства антикризових ситуацій. Якщо простіше – професійний маніпулятор громадською думкою, генерал інформаційного простору.
Андрій Миронович був молодим. Дехто з присутніх вважав, що він був аж занадто молодим, аби брати участь у тому поважному та секретному зібранні.
«Коли це щогли вирішували долю країни? Та він навіть ще на горщик не ходив, як ми з Принципом бігали під шаленими кулями психопатів навіженої Африки», – подумав собі генерал Шульжук. Проте вголос нічого не сказав. Він знав правила гри, ніколи їх не порушував, тому і став генералом. На відміну від його старого приятеля Івана Сергійовича Принципа.
Полковник сидів і мовчав. Він чекав, коли генерал Нечипайло дозволить йому продовжити.
«І звідки ці непотрібні емоції?» – запитав себе Принцип. «Не про те думаєш. Зовсім не про те!»
Нечипайло сидів у самому центрі. Вся увага сконцентровувалася на ньому. Генерал кинув погляд на Принципа і сказав:
– Продовжуйте, полковнику. Я так розумію, вас дещо перебили.
Принцип цього разу почав не одразу. Він все перебирав в голові деталі, забуті уривки життя, обличчя, давно покинуті звички. Коли він зрозумів, що всі на нього чекають, і тягнути час означає нервувати людей, він встав і сказав:
– Питання потрібно ставити наступним чином: чи зник він сам, чи йому в цьому допомогли? Римах – єдиний зять містера Гібса Шлеу
– сірого кардинала ЦРУ. Галас навколо такої події був прогнозованим. Але звернімо увагу, як швидко і технічно правильно все було організовано. Аналіз інформаційних повідомлень наштовхує на думку, про те, що вони писалися під чиюсь диктовку. Диктували вміло, зважували інформацію, давали її дозованими порціями різним виданням. Прийом старий, проте ефективний. Створює ілюзію самопоширення новини, що сприяє поглибленню довіри до ЗМІ.
Він зробив паузу, аби усі переварили сказане, зрозумів, що зауважень ніхто не має так само, як і питань, а тому продовжив:
– Приблизно рік тому, коли Римах з’явився у Києві, я мав розмову з французами. Вони казали, що Семюель – не один посланець на терени СНД. Було ще троє. Один – до Білорусії, другий – до Молдови, третій – до Казахстану. Ходили чутки про Чечню, але тоді там було затишшя після останньої операції федеральної влади Росії. Я стежив за Римахом. З найпершого дня, коли він ступив на нашу землю. Я думав, що зможу його контролювати. Але він виявився гідним противником. Він багато разів дурив і мене, і моїх людей. Він грав красиво, без перебільшень. Увесь час терся біля Державної Асамблеї. Римах декілька разів у наших приватних бесідах натякав мені про якийсь новий проект, проте далі – все! Повна таємниця.
– Це могли бути американці?