Закон очікувань говорить, що все, чого ви впевнено очікуєте, стає вашим власним самоздійснюваним пророцтвом. Іншими словами, те, що ви отримуєте, – це не завжди те, чого ви хочете від життя, а швидше те, чого ви від нього очікуєте. Очікування справляють потужний невидимий вплив, що змушує людей поводитися, а ситуації виникати, саме так, як ви очікуєте.
У певний спосіб ви завжди дієте як провидець власного життя, говорячи й розмірковуючи про те, як, на вашу думку, можуть розгортатися події. Успішні чоловіки й жінки впевнені в собі та сповнені позитивних очікувань. Вони очікують успіху, вони очікують приязного ставлення до себе. Вони очікують, що будуть щасливі, і рідко розчаровуються.
Неуспішним людям властиві негативні очікування, цинізм і песимізм, що призводять до того, що події розгортаються саме так, як ці люди очікують.
Доктор Гарвардського університету Роберт Розенталь у своїй книжці «Піґмаліон у класі» описує, як сильно очікування викладачів впливають на успішність студентів. Він виявив, що коли студенти відчували, що від них очікують успішного навчання, вони навчалися значно краще, ніж тоді, коли отаких очікувань не було.
У відомому експерименті, проведеному доктором Розенталем на початку шістдесятих у районі затоки Сан-Франциско, на початку навчального року до кабінету директора запросили трьох учителів. Керівник сказав їм щось на кшталт: «Ми спостерігали за вашим стилем викладання і дійшли висновку, що ви троє – найкращі вчителі в нашій школі. Як нагороду за чудове викладання ми дамо кожному з вас по класу, укомплектованому з найкращих учнів нашої школи. Цих дітей обрали за результатами останніх тестів на рівень коефіцієнта інтелекту, і ми розраховуємо, що протягом року вони підвищать рівень успішності на двадцять-тридцять відсотків. А ще ми не хочемо, щоб нас звинуватили в дискримінації, тож просимо зберегти це в таємниці. Ми не скажемо батькам, а ви не повинні говорити учням, що їх відібрали до цього передового класу».
Учителі були в захваті. Мрія кожного викладача – навчати клас, повний обдарованих дітей. Вони взялися до навчання з неймовірним ентузіазмом.
Протягом навчального року класи перевіряли, а за вчителями спостерігали. Здавалося, що вчителі викладали з більшою відданістю. Вони були терплячіші, якщо учні не одразу засвоювали тему. Вони проводили більше додаткових занять після основних. Коли в дитини виникали проблеми із засвоєнням матеріалу, учитель уважав, що проблема у способі викладання, а не в учні.
Наприкінці навчального року ці три класи були лідерами не тільки в школі, а й у цілому окрузі за результатами стандартизованих тестів. Учні підвищили свою успішність на двадцять-тридцять відсотків проти попереднього року, як і передбачалося.
Коли оприлюднили результати тестів, директор школи знову запросив учителів до свого кабінету й попросив їх сісти. Він привітав