Тоді Джон В. Ґейтс запропонував компроміс: Шваб мав «випадково» опинитися в готелі «Белльв’ю» у Філадельфії, а Дж. П. Морґан також «раптово» мав бути саме там. Проте, коли Шваб прибув до готелю, Морґан, на біду, якраз захворів і залишився вдома у Нью-Йорку, тому на наполегливе прохання старшого чоловіка Шваб рушив до Нью-Йорка і постав біля дверей бібліотеки фінансиста.
Сьогодні деякі спеціалісти з економічної історії запевняють, що весь цей спектакль від початку до кінця спланував сам Ендрю Карнеґі: поява Шваба на бенкеті, знаменита промова, нічна недільна бесіда між Швабом і Грошовим Королем були справою рук хитрого шотландця. Істина ж діаметрально протилежна. Коли Шваба запросили укласти угоду, він і гадки не мав, чи захоче Дрібний Бос – так прозивали Ендрю – вислухати пропозицію щодо продажу компанії людям, які для нього аж ніяк не були святими. Але Шваб на переговорах з Карнеґі показав шість списаних власноруч аркушів, де детально обчислювалися фактична вартість і потенційні прибутки від продажу цих металургійних компаній, кожну з яких він вважав великою зіркою на новому металевому небосхилі.
Четверо чоловіків усю ніч сиділи над тими цифрами. На чолі був, звісно, Морґан, який твердо вірив у Божественне Право Грошей. Поруч із ним сидів його партнер-аристократ Роберт Бекон – науковець та джентльмен. Третім був Джон В. Ґейтс, якого Морґан зневажав через схильність до азартних ігор, але вміло використовував. Четвертим був Шваб, який більше, ніж будь-хто інший, розумівся на процесах виготовлення та продажу сталі. За весь цей час нікому й на думку не спало поставити під сумнів підрахунки піттсбуржця. Якщо він казав, що компанія коштує стільки, значить, вона й коштує саме стільки. Він наполягав на тому, щоб до переліку ввійшли виключно ті фірми, які він назвав. Він задумав створити корпорацію, у якій би не було ідентичних компаній, і абсолютно не збирався задовольняти апетити жадібних друзів, які би з радістю переклали свої компанії на широкі плечі Морґана. Тож він навмисно оминув низку великих фірм, на які «моржі і теслі» з Волл-стрит давно позирали голодними очима.
На світанку Морґан підвівся з-за столу й випростався. Його все ще турбувало одне питання:
– Ви гадаєте, що зможете переконати Карнеґі продати корпорацію?
– Спробую, – відповів Шваб.
– Якщо вам це вдасться, решту справи я візьму на себе, – сказав Морґан.
Поки що все йшло за планом. Але чи пристане Карнеґі на таку пропозицію? І скільки він попросить? (Шваб орієнтувався на 320 мільйонів доларів.) Як йому платити? Акціями? Простими чи привілейованими? Облігаціями? Готівкою? Ніхто не мав змоги зібрати готівкою третину мільярда.
Якось у січні Ендрю, вкутаний у кілька кофт і светрів, і Чарлі, який без упину теревенив, щоб хоч трохи