– Слухаємо п’ятдесят хвилин, відтак десять хвилин доповідаємо на Землю. Потім повторюємо наші дії.
Утім, особливо не було що слухати й на що дивитися; автоматичні системи краще вправлялися із просіюванням радіошуму, ніж людські органи чуття. Попри це, час від часу Саша підсилював звук на акустичній системі, і рев радіаційних поясів Юпітера заповнював кабіну. Це звучало так, наче хвилі розбиваються об усі разом узяті пляжі Землі й принагідно в атмосфері Юпітера вибухають надпотужні блискавки. Тут не було й сліду чогось схожого на сигнали людини, тож один по одному члени команди, що не були на чергуванні, мовчки випливали геть з приміщення.
Чекаючи на результати прослуховування, Флойд розважав: хай що сталося із «Цянем», це трапилося за дві години до того, як вони почули цю новину із Землі. Однак «Леонов» міг прийняти повідомлення з Європи за якусь хвилину, тож китайці мали достатньо часу, щоб повернутися в ефір. Їхня тривала мовчанка свідчила про катастрофу, і Флойд зловив себе на тому, що перераховує можливі варіанти того, що могло статися.
П’ятдесят хвилин тяглися немов години. Коли вони добігли кінця, Саша розвернув корабельну антену до Землі й доповів про невдачу. Використавши решту часу для пересилки нагромаджених повідомлень, він запитально поглянув на капітана.
– Чи варто пробувати ще? – запитав він голосом, що чітко відображав його скепсис щодо цієї справи.
– Звісно. Ми можемо скоротити тривалість, але слухатимемо й далі.
Антену знову спрямували на Європу. І майже одразу автоматичні монітори почали блимати тривожними вогнями.
Рука Саші метнулася до посилювача звуку, і рев Юпітера заповнив кабіну. На нього наклався тихий, немов шепіт під час грози, але нестеменно людський голос. Мову розпізнати було складно, хоча, судячи з інтонації та ритму, Флойд зробив висновок, що це не китайська, а якась європейська мова.
Саша налаштував апаратуру, і слова стали чіткішими. Мова, без сумніву, англійська, але зміст дражливо нерозбірливий.
Проте існує комбінація звуків, яку людське вухо розпізнає серед будь-якого гамору. Коли вона несподівано долинула крізь фоновий рев Юпітера, Флойду здалося, що він ще не прокинувся, а спить, і йому сниться якийсь фантастичний сон. Його колегам знадобилося трохи більше часу, щоб відреагувати; відтак усі вони обернулися до нього з виразами подиву й підозри, які повільно проступали на їхніх обличчях.
Бо перша фраза, що долинула з Європи, була такою:
– Докторе Флойде, докторе Флойде, сподіваюся, ви мене чуєте.
Розділ 11. Крига і вакуум
– Хто це? – прошепотів чийсь голос, але решта одразу ж зацикала. Флойд розвів руками, демонструючи своє нерозуміння та, як він сподівався, невинність.
– …знаю, що ви на борту «Леонова»… можливо, часу обмаль… за допомогою антени в моєму костюмі, де я думаю…
На кілька секунд сигнал зник, згодом