Коли ми підкотили до готелю, уже стало темно. «Ти мусиш лишитися в машині», – сказав я героєві, бо власник готелю зразу пойме, шо гість – американець. А батя казав, шо вони деруть з іностранців із надбавкою. «Чому?» – спитав герой. Я пояснив йому чому. «Але ж як вони дізнаються, що я американець?» «Скажи йому, хай сидить у машині, – вставив дєд, – а то вони вирахують із нього вдвоє». «Та я от намагаюся йому втовкмачити це», – відповів я дєдові. «Я хотів би вийти разом із вами, – знову вставив своїх п’ять копійок герой, – щоб оглянути це місце». «Це ше нашо?» – «Просто щоб побачити, що до чого і як воно все тут». – «А зроби це після того, як ми вселимося в номери». «Ні, я хотів би зробити це зараз», – ніяк не міг заспокоїтися герой, і якшо чесно, то мене це вже починало діставати. «Що за херню він увесь час поре?!» – вибухнув дєд. «Та він хоче йти зі мною». – «Нафіга?!» – «Бо він американець». «Так мені можна увійти туди?» – знову вставив герой. Дєд обернувся до нього й сказав: «Він дає бабки. Якщо він хоче платити більше, хай платить більше». Тоді я взяв його із собою, шоб він заплатив за два номери. Якшо ви хочете знати, нашо дві кімнати, то я поясню – одна для мене й для дєда, а друга – для героя. Батя говорив, шо так буде.
Як тільки ми зайшли до готелю, я сказав героєві, шоб він мовчав. «Помовч трохи», – попросив я його. «Чому?» – запитав він. «Ну, не говори», – повторив я йому вже пошепки. «Чому?» – знову спитав він. «Я проінструктую тебе пізніше. Тссс!» Але він усе допитувався, чого не може говорити і, як я зрозумів, власник готелю його почув. «Покажіть ваші документи», – сказав він. «Йому треба твої документи», – переклав я героєві. «Навіщо?» – «Дайте їх мені». – «Навіщо це?» – «Якшо ми хочемо получити комнати, він має глянути твої документи». – «Я цього не розумію». – «А тут нема шо розуміти». «Що у вас за проблеми? – спитав мене господар готелю. – У цю пору це єдиний готель, де ще є вільні кімнати. Чи ви збираєтеся