– Стривай, – не на жарт зацікавився ідеєю товариша Василь. – Мені здається інакше. Ти ж сам сказав, що чотири з п'яти питань збіглися, хіба не так?
– Так, збіглися, але що з того? – тепер уже Діма не до кінця розумів хід думок друга.
– А те, що на вісімдесят відсотків все збіглося. Розумієш, на вісімдесят відсотків! А значить, ми з вісімдесятивідсотковою гарантією зможемо знати результати ігор. Хіба це не круто?! Тобто, просто вкладаючи в середньому, на п'ять різних матчів по гривні, ми в результаті отримаємо гарантовано вісім гривень. Це, звичайно, не десять, але це ж все одно відмінно. Адже ми все рівно в плюсі залишаємося!
Вася аж надто швидко загорівся ідеєю, та від передчуття одержуваного прибутку він просто сяяв на червневому сонці. Діма ж, на відміну від нього, просто стояв і думав. У цій бізнес-ідеї щось було явно не так. І вже швидко він зміг знайти суттєвий недолік в плані свого товариша.
– А звідки ти знаєш, що саме вісімдесят відсотків? – задумливо запитав Діма.
– Ну як, ти ж сам сказав, що чотири з п'яти, а це вісімдесят відсотків.
З настільки логічним твердженням важко було посперечатися, але юнак все ж продовжував:
– А де гарантія, що нічого не зміниться, і завтра буде теж вісімдесят відсотків, а не шістдесят, і не двадцять? Слухай, напевно, закриємо цю тему.
– Так, ти ж сам її почав, – обурився Василь.
– І сам закриваю її.
– Окей, як знаєш… – неохоче погодився зі своїм товаришем Вася. – А знаєш, до речі, як мені вдалося списати сьогодні?
– Знаю, ти мікрофон до рукава сорочки зсередини за допомогою скотча приклеїв, а навушник постійно в лівому вусі був, – на автоматі відповів йому Діма.
– Звідки ти знаєш? Я ж тобі цього не говорив ще.
– У тому-то й річ говорив ти мені. Ти про це відразу після іспиту розповідав учора, – Діма був настільки втомленим і виснаженим емоційно, що не помітив, що знову сказав те, чого не повинен був знати.
Вася підняв брови від здивування і запитав:
– Вчора після іспиту? Тобто, ти маєш на увазі, що в своєму сні?
– Так, чорт, як же це все складно. Всього тиждень, а то і того менше, зі мною це відбувається, а я вже заплутався, що повинен знати, а чого не повинен, що ти мені розповідав, а чого не говорив. Якщо це триватиме ще стільки ж, боюся, я просто не витримаю.
– Може тоді по келиху пива? Хоча б розслабишся, – запропонував Василь.
– Не сьогодні. Ти, якщо хочеш, можеш сам випити, а я до гуртожитку зараз поїду. Мені, відчуваю, потрібно просто відпочити.
– І що ти пропонуєш? Мені тепер самому пити? Ти, дивись, алкоголіка з мене не роби.
– Та, я й не думав. Вибач, але мені дійсно треба виспатися, – замореним голосом промовив Діма.
– Ай, умовив ти мене. Значить, поїхали тоді по домівках, – погодився Вася, і хлопці попрямували до зупинки.
Глава 6. Церква
Незважаючи на постійні іспити, в Діминому гуртожитку далеко