Юнак нічого не відповів на ці слова. Йому хотілося якомога швидше розповісти другові про все, що йому вдалося вияснити. Тоді Олег продовжив:
– Вася що, зубрив цілу ніч, чи придумав якийсь новий метод списування?
– Так, – невпопад відповів Діма.
– Що так?
– Ну, а як ти гадаєш? Ти хоч можеш собі уявити, щоб Вася щось зубрив? – Дімі вже порядком набридла ця розмова, і це було явно видно з його недружнього тону.
– Значить, він таки придумав, як списати… От, чортяка! Гаразд, я піду тоді. До завтра, – сказав Олег і направився в сторону сходів.
Діма знову пропустив слова однокурсника повз вуха. Він продовжував стояти під дверима, тепер уже майже нерухомо. З аудиторії почали все більше виходити студенти, правда Діма навіть не намагався заговорити хоча б із кимось із них, і ті, бачачи його поганий настрій, відповідали взаємністю. І ось, нарешті, одним із останніх аудиторію покинув Вася з сяючою від щастя посмішкою.
– Ти до сих пір тут чекаєш? – запитав він. – Міг би хоч в їдальню піти або на курилку.
– Так-так. Прикинь, чотири з п'яти, – випалив Діма, ще не обдумавши сказаного. Просто ця фраза вже давно крутилася в нього на язиці. – Чотири з п'яти. Я не знаю, як і чому, але… Але… А у тебе як?
– Та нормально в мене все, як і планувалося, – посміхнувся Вася, хоча його і насторожив вираз обличчя друга. – А ти що на одне питання не зміг відповісти?
– Та ні, я все написав, не в тім річ – відмахнувся Діма. – Просто тільки чотири з п'яти співпало, розумієш?
– Ні, – ще більше здивувався Василь. – Хто і з чим співпало?
– Та як же ти не розумієш! З вчорашнім, ну, тобто, з сьогоднішнім іспитом. В ньому були такі ж питання. Але одне зовсім інше, не таке, як має бути. А ти? У тебе все збіглося на екзамені зі вчорашнім, тобто, з сьогоднішнім?
– Ні, почекай, зупинись, стоп, – розмірено сказав Вася, взявши товариша за плече. – Я взагалі не розумію, про що ти говориш. Давай зробимо так: зараз ми вийдемо на курилку, і ти мені все спокійно розкажеш. По черзі і нормально про те, що трапилося. Домовилися?
– Гаразд, які питання, – відповів Діма і тільки тепер помітив, що вони до сих пір стояли в коридорі навпроти своєї аудиторії.
Мовчки вийшовши на вулицю, і привівши в порядок усі свої думки, які до цього мчали галопом, Діма тепер спокійно почав розповідати:
– Пам'ятаєш, про що ми з тобою говорили вчора?
– Про що саме? Ти, звичайно, вибач, але ми багато про що говорили, і в більшості випадків ми були вже п'яними.
– Ну, я маю на увазі, про всі ці сни і все таке, – спробував роз'яснити товаришу Діма.
– А, так! Згадав, і що ти хочеш сказати?
– Загалом так: мені сьогодні вночі снився весь цей день разом із сьогоднішнім іспитом. Тільки уві сні все було, ніби наяву, словом, як завше останнім часом. І я все, що там було, пам'ятаю ось так, як ніби це вчора все відбувалося.