«А хто ж тобі винен, що не вмієш?! Співай давай. Або там фокуси показуй, отакої!»
«У мене ж талант до танців, а не до співу і не до фокусів…»
«Ну, знаєш!.. Я з тобою, лебідонько ти червона-пречервона, нічого не можу вдіяти: або танці якісь інші підготуй, або не лізь на фронт з голими стегнами в сукні з фіранки».
От як концертне начальство ставило питання, розумієте, товариші бійці?! А ви «на біс» її викликаєте. Добре хоч один балетний номер в концертну програму вставити, нехай і зі скрипом, але таки дозволили… Тож вдіяти не можна нічого: слухайте Хомича з Єремеїчем – і годі з вас на сьогодні вражень! А балерина нехай відпочине.
Олександра накинула на плечі плащ-намет, подарований їй ще торік, під час першої концертної поїздки на лінію фронту, щільніше закуталася в нього, опустилася на землю позаду «полуторки» в тому місці, де трава була найгустішою, найбільш м’якою і шовковистою. Знесилено склепила повіки, які від втоми навіть трохи свербіли. Деякий час намагалася прислухатися до відчайдушно молодецьких жартиків майстрів скетчу, проте незабаром повернулася в думках до свого виступу.
Як їй аплодували, як аплодували!.. Найголосніше і найдовше від усіх – це точно!!! І ці дружні гучні крики: «Ба-ле-ри-ну!.. Ба-ле-ри-ну!..»
Ні, що не кажіть, а балет потрібен навіть солдатам на війні…
– Сашенько, підйом! Нумо, швидко, швидко… Їхати час.
Балерина здригнулася і підскочила, немовби підкинута прихованою пружиною. Цікаво, скільки ж оце часу вона проспала?! Сонце начебто змістилося. Тіні…
Ой, яке диво!!!
Перевівши погляд на землю, Олексанра виявила поруч із собою величезний букет польових квітів, від яких линув тонкий медовий аромат. Ось найкращий доказ того, що її мистецтво цінують з гідністю. Колись, ще до війни за успіхи в улюбленій справі її нагородили цінним подарунком – старовинною срібною, схожою на химерну морську мушлю, пудреницею. Безперечно, дівчина надзвичайно пишалася цією нагородою. Але все ж таки підношення від теперішніх вдячних глядачів (навіть оцей скромний букетик поспіхом зірваних польових квіточок) чомусь здавалися набагато ціннішими, ніж навіть справедливо заслужена нею срібна штучка. То що, ви стверджуєте, буцімто це є дригання голими стегнами перед обличчями грубої солдатні, зголоднілої за бабськими тілами?! Ні-і-і, помиляєтеся!..
– Сашенько, довго ще на тебе чекати?!
Борти у «полуторки» вже підняті й закриті, тепер це більше не пересувна сцена, а звичайний собі транспортний засіб, призначений для доставки їхньої невеличкої концертної бригади до нового пункту призначення.
Балерина підхопилася з землі, нахилившись, спритно підняла букетик. Озирнулася навкруги і трохи віддалік помітила зовсім молоденького хлопчину, який невідривно дивився на неї й посміхався. Може, це саме він підніс їй букетика?…
– Олександро!!!
Ах, до чого ж шкода, що вона досі так і не навчилася впевнено розрізняти військові звання по погонах, введених півтора роки тому! Розбиратися зі старими петлицями, з «трикутниками», «кубарями»,