– Я маю попросити у тебе вибачення, Сашунько! Я вкрай шкодую, що не зміг захистити тебе і нашого любого хлопчика від всіх бід, які…
Він ласкаво потиснув руку племінниці, яка підійшла до нього упритул, і продовжив:
– Як і тоді в Лондоні, мене дуже непокоїть наше становище. Дорога моя племіннице, тобі не повинно бути жодного діла до брудних чуток і паскудних пліток, що їх поширюють покидьки суспільства. Ти ж, зрештою…
– Але що ж сталося? – допитувалася Олександра.
Старий знов затремтів від гніву і люті, а потім заговорив голосно, викарбовуючи кожне слово:
– Ця тварюка вирішила мене принизити! Принизити і розчавити!!! Та я дійшов висновку, що її слід провчити… Я покараю її за нечемність, так! Для цього у мене зібрана ціла тека з документами… І вона поплатиться за те, що наважилася погрожувати мені й моїм рідним… Ох і поплатиться ж!!!
Порфирій Андрійович обернувся до Олександри, здійняв вгору тремтячу від гніву руку і почав погрожувати стиснутим кулаком в порожнечу. Настрій старого також передався племінниці, яка вигукнула:
– То що ж ви маєте намір зробити?
– Я задам цій особі добрячу прочуханку!!! Діяти слід негайно, з граничною рішучістю і категоричністю!!! Я сам подбаю про все. Під час останньої поїздки до Європи мені довелося поговорити з обома сестрами Данила, які досі живі, – з Єлисаветою й Оленою. Я навів переконливі аргументи, і вони вже були готові визнати нашого хлопчика членом сім’ї. Але я тоді злякався можливих наслідків, та й він був ще занадто малим…
– От бачите, дядечку, ви ж самі так вирішили.
– Стривай, Сашунько, вислухай до кінця!.. За останні вісімнадцять років я зібрав достатній компромат на цю сімейку, тому якщо вони тепер не погодяться на наші ввічливі вимоги, ми забудемо про поблажливість і доводи розуму. Ми більше не проситимемо їх, ми почнемо диктувати їм, як слід чинити. Тому що у мене є всі потрібні документи!..
– Які ще документи? – стурбовано запитала Олександра.
– Дуже навіть вагомі! Такі, що розчистять нашому хлопчикові шлях до цього незговірливого сімейства!..
Порфирій Андрійович раптом рішуче підвівся з крісла і, задихаючись від надмірного зусилля, зробив декілька непевних кроків на тремтячих ногах. При цьому широко посміхнувся племінниці й весело мовив:
– Мабуть, не завадило би трохи повправлятися в ходьбі!..
Сказавши це, старий похитнувся і зробив ще один крок.
– Вам зле? – стурбовано запитала племінниця.
– Легке нездужання, дрібниці. До речі, я не голодний. Мабуть, поїмо пізніше… А ти поїж, Сашунько, не варто через мене пропускати обід.
Спробувавши знов посміхнутися, він зробив ще один крок… але тут немовби зіткнувся з невидимою перешкодою. Слабкі коліна миттєво підломилися, і Порфирій Андрійович впав на підлогу.
– Дядечку!!! – відчайдушно скрикнула племінниця.