Мабуть, те, що я з’їла двадцять хвилин тому, почало діяти. Я попросила у Кім цигарку і запалила. Цигарка обпалила мої легені м’ятною свіжістю. Мої легені здалися мені неосяжними і безкінечними, як небо, і я могла втягнути в себе дим від цілої сигарети. Ментол ніжно холодив мої губи та язик, я була в нірвані. Весь вечір я продовжувала палити ці, як мені здавалося, сонячно-теплі, м’ятно-прохолодні ментолові цигарки, які ще більше розширювали мою свідомість.
В якийсь момент я відчула себе дуже щасливою, я не знала, скільки часу минуло, я стояла по коліна в морі і поруч нікого не було. Солоні морські хвилі лоскотали мені ноги, а солодкі хвилі щастя вібрували у всьому моєму тілі. Я не відчувала ні плину часу, ні вітру, ні прохолоди. Мені здавалося, одна моя частина розчинилася у морі, а інша плавно розчинялася у небі, думки танцювали у пустоті, і погляд заворожливо зупинився на кроні дерева. Я бачила кожну маленьку детальку листочків, від стебла до жилок, як вони разом гармонійно колихалися у темряві, і тут я відчула тепло між ногами – я пісяла в море. Все у мені вимкнулось у той момент, а фізичні процеси продовжували йти самі.
Раптом щось вибухнуло, це мене жахливо налякало, і я сіла в море, здавивши у руці пляшку від пива. Потім я побачила у небі яскраві іскри червоного кольору. Я не могла поворухнутись, тіло мені заціпеніло і процес мислення також, я закрила з переляку очі, і переді мною постала страшна картина вибуху у Хіросімі, з грибоподібною хмарою диму. Здавалось, тут станеться зараз таке саме. Я відкрила очі – їх засліпили кольорові феєрверки, які розсіялись у небі світлими барвами – серфери святкували річницю.
Так я і сиділа, засліплена, поки мене не знайшла Рита. Вона витерла мене серферським рушником, одягла на мене свою запасну сукню з довгими рукавами і повела на пляж подалі від вогнів бару. З кожним кроком у темряву мені ставало легше дихати і бачити, і я знов запалила ментолову цигарку. Ми прийшли на місце, де на ковдрі лежали Брайан і Кім і дивилися на зорі. Я теж лягла поруч, мені стало дуже затишно, я скрутилася в ембріонний клубочок і розглядала всесвіт, всі мовчали.
Я згадала про те, як ми з Вейвей йшли сходами довжиною три кілометри, і мені тоді здавалось, що містечко Далі ось вже зовсім близько. Я згадала, що всі великі досягнення починаються з маленьких успіхів. Я не дуже впевнена в тому, чим саме мені потрібно займатися у цьому житті, але я знаю, що маю пристрасть до багатьох речей, і мені необхідно лише трошечки дисципліни, щоб підтримувати цю пристрасть у погані дощові дні, коли не хочеться нічого робити, і я, можливо, знайду свою велику мету.
Сама того не помітивши, я згадала все це вголос,