Брошури переслали у Відділ збирання й поширення інформації. Мідтан не мав натхнення або часу їх читати. Зрештою, не він і навіть не Пейдж вирішував, давати Бандері візу чи ні. Диктатори бандерівці чи демократи, терористи чи борці за свободу – це рішення політичне, і його ухвалювали у високих вашингтонських кабінетах.
Одразу після війни Відділ контррозвідки американської армії, який опікувався безпекою американської окупаційної зони, співпрацював з групою Бандери, виявляючи радянських агентів у таборах ді-пі. Та невдовзі в ЦРУ, створеному 1947 року, виникли серйозні застереження стосовно бандерівців. Американці вважали, що, домагаючись одноосібної влади в ОУН і утверджуючи її позиції в середовищі українських біженців, Бандера використовує надто жорстку тактику, вдається до залякувань і насильства. А встановивши в еміграції мало не диктатуру, він охоче перенесе її в Україну, щойно зміниться геополітична ситуація в Європі. Бандерівці були затятими антикомуністами і не любили росіян, але одразу після Другої світової це не мало такого значення, як під час холодної війни.
Відділ контррозвідки, а потім ЦРУ не бачили в бандерівцях і якоїсь особливої оперативної користі. Бандерівське крило ОУН являло собою централізовану й дисципліновану групу, нею керували професійні конспіратори, загартовані в партизанській боротьбі з німцями і радянською владою. Американська контррозвідка не дуже розуміла, як її використовувати і тим більше, як нею керувати, адже досвіду співпраці зі східноєвропейськими партизанами американці майже не мали. Бандерівці встановили контакт з оперативниками Відділу контррозвідки, але водили їх за ніс і не дали жодної корисної інформації, хіба що про радянську діяльність у таборах українських біженців. Вони тримали свої секрети при собі, натомість вели всякого роду незаконну діяльність: прибирали зрадників і незгодних з партійною лінією та фінансували свої операції фальшивими доларами.
Радянська влада домагалася, щоби їй видали Степана Бандеру, який лишався символом антирадянської боротьби в Україні. Десятки тисяч бійців УПА й далі воювали з Червоною армією і загонами НКВД у Карпатах. Для радянської влади всі вони були «бандерівці», багато хто справді вважав Степана Бандеру верховним командувачем опору. Радянський Союз відправляв в американську зону агентів з метою викрасти Бандеру, але той пішов у підпілля, міняв імена й адреси.
Врешті-решт американці вирішили задовольнити радянські вимоги й видати Бандеру. Працівники Управління стратегічних служб побачили в радянському запиті зручну нагоду позбутися