– Там щось впало, – сказав управитель у кімнаті ліворуч.
Ґреґор спробував уявити собі, чи з управителем могло трапитися те саме, що сталося сьогодні з ним; слід було визнати, що така ймовірність існувала. І тут ніби у відповідь на це запитання управитель у сусідній кімнаті зробив кілька впевнених кроків, і його лакові черевики заскрипіли. З кімнати праворуч почувся шепіт сестри, яка попереджала Ґреґора:
– Ґреґоре, управитель прийшов.
– Я знаю, – сказав Ґреґор сам до себе, але не наважився підвищити голос настільки, щоб сестра могла його почути.
– Ґреґоре, – промовив батько з кімнати ліворуч. – Пан управитель прийшов, щоб запитати, чому ти не поїхав ранковим потягом. Ми не знаємо, що йому відповісти. До речі, він хотів би поговорити з тобою особисто. Тож, будь ласка, відчини двері. Він буде настільки ласкавий, що вибачить тобі безлад у кімнаті.
– Доброго ранку, пане Замза, – привітно вигукнув тим часом управитель.
– Він погано себе почуває, – сказала мати управителеві, поки батько промовляв свої слова біля дверей. – Він погано себе почуває, повірте мені, пане управителю. По-іншому Ґреґор ніколи не пропустив би свій потяг! Цей хлопець не думає ні про що інше, крім своєї роботи. Я вже навіть іноді злюся на нього за те, що він ніколи нікуди не ходить вечорами; останні вісім днів він провів у місті, але жодного вечора нікуди не виходив, сидів удома. Сидить за столом і читає газети або вивчає розклад руху потягів. А розважається хіба що випилюванням. Наприклад, за два-три вечори може випиляти невеличку рамку; ви самі здивуєтеся, коли побачите, наскільки вона гарна; вона висить у нього в кімнаті; ви відразу ж побачите рамку, коли Ґреґор відчинить двері. І доречі, пане управителю, я дуже рада, що ви прийшли, без вас ми не змогли б змусити Ґреґора відчинити двері; він страшенно впертий; він точно захворів, хоча вранці і заперечував це.
– Я вже йду, – сказав Ґреґор повільно і розмірено, але не зрушився з місця, аби не пропустити жодного слова з їхньої розмови.
– По-іншому