Під час цієї розмови Ґеорґові вдалося знову посадити батька в крісло і обережно зняти з нього вбрані на підштанники трикотажні штани та шкарпетки. Подивившись на не надто чисту білизну, він відчув докори сумління за те, що занедбав батька. Стежити за тим, щоб батько ходив у чистому, безперечно, було одним із його обов’язків. Вони з нареченою ще не розмовляли прямо про те, як виглядатиме життя батька після їхнього одруження, а просто мовчки погодилися, що старий залишиться у своєму помешканні. Але зараз син без найменших вагань вирішив, що забере батька до свого майбутнього дому. Якщо добре подумати, то навіть могло би виникнути відчуття, що турбота, яку там виявлятимуть до батька, буде уже дещо запізніла.
Він відніс батька на руках у ліжко. Коли уже майже біля самого ліжка зауважив, що батько у нього на руках бавиться ланцюжком його ж годинника, Ґеорґа охопило жахливе відчуття. Старого навіть не вдалося відразу покласти у ліжко, так міцно він тримався за ланцюжок.
Але щойно батько опинився у ліжку, все минулося. Він сам накрився і натягнув ковдру на плечі. У його погляді на Ґеорґа не було недоброзичливості.
– Правда ж, ти пригадуєш його? – запитав Ґеорґ і підбадьорливо підморгнув батькові.
– Я добре накритий? – запитав батько, ніби сам не міг подивитися, чи достатньо добре накриті ноги.
– Отже, тобі вже подобається у ліжку, – сказав Ґеорґ і поправив ковдру.
– Я добре накритий? – ще раз запитав батько і, здавалося, з особливим зацікавленням очікував на відповідь.
– Не турбуйся, ти добре накритий.
– Ні! – вигукнув батько, ніби настромлюючи відповідь на запитання, різко відкинув ковдру з такою силою, що вона миттю розправилася у польоті, і зірвався у ліжку на рівні ноги. Він притримувався за плафон однією рукою. – Ти хотів назавжди накрити мене, мій синочку, але я ще наразі не накритий! І навіть якщо це мої останні сили – на тебе їх ще вистачить, навіть буде занадто. Звичайно, я знаю твого друга. Він був би мені хорошим сином. Саме тому ти зраджував його усі ці роки. Бо по-іншому з якої причини? Ти думаєш, я не плакав за ним? Саме тому ти зачиняєшся у своєму кабінеті, щоб ніхто тобі не заважав, буцім-то начальник зайнятий – а сам пишеш свої фальшиві листи у Росію. Але батька, на щастя, ніхто не повинен вчити, як бачити наскрізь власного сина. Ти думав, що тепер ти переміг, що опинився зверху, всівся своєю задницею, і батько під тобою вже не ворухнеться, а синочок у цей момент вирішить одружитися!
Ґеорґ дивився на жахливе видовище, яке являв зараз