Ідеальний командний гравець. Як розпізнати і розвинути три основних якості. Патрік Ленсіоні

прізвисько з самокритичним гумором та несподіваною доброзичливістю, вирішивши, що рано чи пізно зможе від нього відмовитися. На власне здивування, Боббі швидко звик до своєї нової ідентичності на роботі і виявив, що це допомагало йому будувати стосунки з підрядниками і постачальниками, які любили його піддражнювати.

      Боббі, безумовно, допомогло те, що він досконально розбирався у будівельному бізнесі. Він заробив собі солідну репутацію завдяки своїй чесності, старанності і тому, що вчасно виконував свої проекти, – це відрізняло його від багатьох колег у галузі.

      Коли на зворотному шляху до офісу Джефф зателефонував Боббі та Клер, щоб домовитися про зустріч у офісі, то дізнався, що Боб повідомив їм про свою хворобу та несподіване підвищення Джеффа того ранку за сніданком. Джеффові було дуже цікаво дізнатися, що Клер і Боббі думають про нову угоду, адже вони мали вже кілька годин, щоб обдумати ці новини. Реакція Клер і Боббі могла виявитись не такою, на яку очікував Джефф.

Драма

      Коли Джефф повернувся, то Клер і Боббі вже чекали в офісі його дядька – невиразному кабінеті, який Боб відмовлявся осучаснити чи декорувати від моменту заснування компанії. Дядькова дружина називала цей стиль «конструктивізм 1970-х років», який добряче пасував її чоловікові.

      Боббі сидів за великим дерев’яним столом, й вигляд мав не надто щасливий.

      – Сідай, Джеффе. – Це прозвучало як наказ.

      Клер почала першою:

      – Джеффе, я думаю, ти знаєш, що ми не з тих людей, які посміхаються комусь при зустрічі, а потім пліткують за спиною. Ми будемо з тобою відвертими, подобається це тобі чи ні.

      Перш ніж Джефф встиг сказати «звичайно», слово взяв Боббі:

      – Справа в тому, що ми зовсім не в захваті від того, що ти будеш нашим новим босом.

      Джефф завмер. Пізніше, увечері, він говорив своїй дружині, що почувався, ніби у сцені з якогось поганого фільму.

      Боббі витримав паузу, щоб підкреслити значущість своїх слів, перш ніж продовжити:

      – Я майже десять років гнув спину на твого хвалькуватого дядька, і як він мене винагородив? Віддав найвищу посаду своєму племіннику?

      Джефф був приголомшений, і глянув на Клер, щоб побачити, чи згодна вона з різкими словами, що зривалися з вуст Боббі. Мабуть, не згодна, бо просто дивилася на Джеффа, який намагався захиститися.

      – Послухай, я не очікував…

      Боббі перервав його:

      – Я не хочу це чути. Коли ти прийшов сюди, ти знав, що маєш тут переваги. Боб мав знати, що піде з бізнесу, коли наймав тебе на роботу.

      – Ні, він сказав, що лише вчора зустрівся з лікарем і…

      Тепер втрутилася Клер:

      – Припини, Джеффе. Ти думаєш, ми вчора народилися?

      Схоже, Клер мала ще що сказати, але зупинилася, встала і відвернулася від Джеффа, підійшовши до вікна.

      Боббі дивився на неї з сумішшю занепокоєння і розчарування на лиці. Він продовжив тираду, звернену до Джеффа, з більшою напругою, ніж до того:

      – Коротко