Нік похитав головою. Це ще не все. Не раз він замислювався, чи не збожеволів Гарольд Лодер.
«Здебільшого справа в його посмішці. Я не хочу мати спільні секрети з людиною, яка так шкіриться і має такий вигляд, наче вночі не спала.
Ніякого Лодера. Хай якось це переживуть».
Нік закрив свій блокнот і поклав у нижню шухляду столу. Потім встав і почав роздягатися. Нік хотів прийняти душ. Чомусь він сам собі здавався брудним.
От світ, думав він: не очима Ґарпа,[68] а після супергрипу. Новий прекрасний світ. Тільки от ні особливо новим, ні особливо прекрасним він не здавався. Сталося щось таке, наче хтось підклав велику ракету для феєрверка в коробку з дитячими іграшками. Бухнуло – і все розлетілося по кімнаті. Щось зламалось і не підлягає ремонту, щось можна полагодити, але здебільшого речі просто розкидано. Вони, може, ще занадто гарячі, але коли охолонуть, то за них можна взятися.
Тим часом їхня справа – все посортувати. Те, що вже не годиться, повикидати. Відкласти ті цяцьки, які можна полагодити. Зробити для іграшок нову коробку, гарну, новеньку. Міцну. Від того, як легко все розкидало, – відчуття водночас і до нудоти жаске, і чимось привабливе. Непросто все зібрати знову. Сортувати. Лагодити. Записувати. І, звичайно, викидати непотріб.
Тільки от… чи можна взагалі наважитися повикидати те, що стало непотребом?
Нік зупинився на півдорозі до ванної, голий, з одягом в руках.
О, ніч була така тиха… але хіба не кожна ніч – це симфонія тиші? Чому ж у нього раптом пішли мурашки поза шкірою?
А тому, що він раптом відчув: Комітет Вільної зони має відповідати за збирання зовсім не іграшок. Він несподівано відчув, що вступив до якогось химерного гуртка крою й шиття людського духу: він, Редман, Бейтман, матінка Ебіґейл, так, навіть Ральф зі своїм здоровим радіо й підсилювачами, які розсилають сигнали Вільної зони по всьому вимерлому континенту. У кожного з них голка, і, може, гуртом, вони справляють ковдру, яка зігріє всіх узимку… а може, через невеликий час знову починають шити великий саван для людства – починаючи з ніг і підіймаючись дедалі вище.
Після любощів Стю заснув. Останнім часом він недосипав, а всю попередню ніч пиячив із Ґленом Бейтманом і планував майбутнє. Френні вдягнула халат і вийшла на балкон.
Вони мешкали в будинку в центрі, на розі Перл-стрит і Бродвею. Їхня квартира розташовувалася на третьому поверсі, і внизу видніло перехрестя: Перл-стрит ішла зі сходу на захід, а Бродвей – з півночі на південь. Їй тут подобалося. Компас просто перед очима. Ніч стояла тепла і тиха, чорний камінь неба був пощерблений мільйонами зірок. У їхньому слабкому, холодному світлі на заході здіймалися хмарочоси-праски.
Френні