– Арчі… Ти отримав ту записку щодо папок, яку передав тобі через мене містер Гіроу?
Арчі зітхнув.
– Ах ти ж, чесне слово… Так, Ноелю, я переказав Еліоту, щоби він зайнявся перфорацією.
Ноель пройнявся вдячністю.
– Ну, добре… До речі, вітаю з… А мені треба повертатися до… – і Ноель справді повернувся до свого столу.
Арчі пішов спробувати щастя з секретаркою Морін. Морін мала красиві, як на її вік, ноги, впаковані у панчохи, неначе дві добрі сардельки, – і вона завжди йому трішки симпатизувала.
– Морін, люба. Я скоро стану батьком!
– Справді, любий? О, я такарада. Дівчинка чи…
– Ще надто рано говорити. Але блакитні очі точно будуть! – сказав Арчі, для якого можливість появи блакитних очей вже перестала бути генетичною випадковістю і перетворилася на певний факт. – Можеш у таке повірити?
– Ти сказав, очі будуть блакитні, так, любий Арчі? – повільно, старанно добираючи слова, мовила Морін. – Я не насміхаюся, не подумай, але… хіба твоя жінка не, як би сказати, не іншого кольору шкіри?
Арчі схвильовано закивав:
– Та я знаю! У нас із нею дитина, гени змішуватимуться, але очі будуть блакитними! Таке собі чудо природи!
– Ага, чудо, – коротко кинула Морін, добираючи, як би все сказати ввічливо.
– Цукерку з’їси?
Морін завагалася. Поплескала по своїх плеканих рожевих стегнах, стягнутих білими панчохами.
– Ой, Арчі, мені неможна. Зразу відкладеться отут, хіба ні? А ніхто ж із нас насправді молодшим не стає, правда? Ніхто не може повернути стрілки годинника назад, ага? Ах ота Джоан Ріверз, хотіла б я знати, як вона це робить!
І Морін засміялася, вона довго реготала своїм специфічним сміхом, котрий уже став фірмовим сміхом усього «Геройського Моргана»: сміялася пронизливо і голосно, лише злегка відкривши рот, бо смертельно боялася заробити від сміху зморшки.
Вона скептично колупнула одну з цукерок криваво-червоним нігтем:
– Це ж індуси робили?
– Так, – відповів Арчі з ідіотською усмішкою, – вони солодкі й водночас гострі. Трошки нагадують тебе.
– Ой, Арчі, який же ти кумедний, – сказала сумно Морін, бо вона завжди трішки симпатизувала Арчі, але не більше ніж трішки, бо ж він постійно викидав дивакуваті штучки: розмовляв з цими пакистанцями та карибцями й не надавав цьому жодного значення, а потім узяв та й одружився з однією із них і нікому навіть не повідомив, якого вона кольору, – Морін мало не поперхнулася тим дурнуватим коктейлем, коли вперше побачила її, чорну, як ніч, на офісній вечірці.
– Арчі,