І сказав: «Ну ж бо, Мері,
Не бійся».
І вона не злякалася,
І побігла до нього,
І злетіла…
Взяла його за руку…
«Ну ж бо, Мері,
Не бійся Женця!»
ЯК ПО ЛІТЕРАХ?
ЯК ПО ЛІТЕРАХ?
ЯК ПО ЛІТЕРАХ?
Коло відкривається
«Нам потрібна підмога», – подумав Поет.
– Саллі.
Почулося бурмотіння.
– Прокидайся, Саллі.
Бурмотіння погучнішало:
– …ічепись…
– Прокидайся. Прокидайся негайно!
Чарлі.
Голос Чарлі. Кличе її. Давно?
Саллі виринула зі сну.
Спершу вона зиркнула на годинник на нічному столику – чверть по другій ночі. Чарлі не міг тут бути, він мав бути на зміні. А тоді вона роздивилася його, і щось усередині неї підскочило – якесь кепське передчуття.
Її чоловік був смертельно блідий. Очі повилазили з орбіт. В одній руці він тримав ключі від автівки. Другою й досі трусив Саллі, хоча вона вже розплющила очі. Схоже, він не міг зрозуміти, що вона прокинулася.
– Чарлі, у чому річ? Щось не так?
Здавалося, він не знав, що сказати. Борлак безпорадно стрибав, і в маленькому службовому бунгало чулося лише годинникове цокання.
– Пожежа? – тупо спитала вона.
Це було єдине, що могло довести його до такого стану, адже Саллі знала, що його батьки загинули в пожежі. Принаймні єдине, що спадало їй на думку.
– У певному сенсі так, – сказав він. – Та, з другого боку, усе значно гірше. Одягайся, люба. Буди Крихітку Лавон. Маємо забиратися звідси.
– Чому? – Саллі почала вставати.
Її охопив гнітючий страх. Усе здавалося неправильним. Реальність була схожою на сон.
– Куди забиратися? На задвірок?
Але вона знала, що Чарлі мав на увазі не задній двір: Саллі ще ніколи не бачила його таким переляканим. Вона глибоко вдихнула, та не відчула ні диму, ні паленого.
– Саллі, кохана, не питай. Мусимо тікати. Якомога далі. Просто хапай Крихітку Лавон і вдягай її.
– Чи можна… у нас є час спакувати речі?
Він закляк. Її слова немов збили його з пантелику. Саллі гадала, що нажахатися дужче вона неспроможна, та, схоже, помилилася. Вона усвідомила, що Чарлі не просто перелякався – його страх межує з безпорадною панікою. Він несвідомо провів рукою по волоссю й відказав:
– Не знаю. Треба перевірити напрямок вітру.
І з цими чудернацькими словами, які не мали для неї жодного сенсу, він полишив її – Саллі стояла посеред кімнати в ляльковому нічному платті, дезорієнтована, налякана, змерзла й босонога. Він немов збожеволів. Як напрямок вітру міг вплинути на час? І де воно було, оте «якомога далі»? У Ріно? У Веґасі? У Солт-Лейк-Сіті? І…
Від наступної думки вона схопилася за шию.
Самоволка. Втеча посеред ночі означала, що Чарлі збирався піти в самоволку.
Вона