– То що ти хочеш робити? – спитав Джесс, дістаючи цигарки.
– А ти що хочеш робити?
Він запалив сірник, і на хвильку, якраз коли дим злинув над цигаркою, вона чітко побачила, як на його обличчі за панування змагаються хлопчик і дорослий чоловік.
– От чорт, – мовив він.
– А ось які варіанти бачу я, – сказала Френні. – Ми можемо одружитись і залишити собі дитину. Ми можемо одружитись і віддати дитину до притулку. Або ж не одружуємось і лишаємо дитину. Або…
– Френні…
– Або ж не одружуємось і позбуваємося дитини. Ще можу зробити аборт. Я все перелічила? Чи щось пропустила?
– Френні, невже не можна просто поговорити?…
– А ми вже розмовляємо! – гаркнула вона. – У тебе була можливість, і ти сказав «От чорт». Твої слова. Я щойно окреслила весь спектр вибору. Звісно, у мене було трохи більше часу на роздуми.
– Хочеш цигарку?
– Ні. Це шкодить дитині.
– Та чорт забирай, Френні!
– Чого ти кричиш? – тихо сказала вона.
– Бо здається, що ти вирішила довести мене до ручки, – зірвався Джесс, та наступної миті опанував себе. – Пробач. Просто я не бачу в цьому своєї вини.
– Не бачиш? – вона зиркнула на нього, звівши брову. – Уздріть: це ж непорочне зачаття.
– От нащо так дуріти? Ти ж казала, що приймаєш пігулки. Я повірив тобі на слово. Невже я помилився?
– Ні. Не помилився. Та справи це не міняє.
– Певно, що ні, – похмуро сказав він та викинув недокурену цигарку. – То що ж нам робити?
– От знову ти мене питаєш, Джессі. Я ж щойно перелічила тобі можливі прийнятні варіанти. Думала, може, у тебе є якісь ідеї. Є ще самогубство, та його ми не розглядаємо. Тож обери одну з інших позицій, і ми її обговоримо.
– Одружимося, – сказав він несподівано сильним голосом.
У нього був вигляд чоловіка, який вирішив, що найкращий варіант розв’язати гордіїв вузол – розрубати його просто посередині. Повний уперед! І замкніть скигліїв у трюмі!
– Ні, – мовила вона. – Я не хочу виходити за тебе.
Його фізіономія перемінилася так, наче обличчя трималося на невидимих болтах і кожен із них відкрутили на півоберта. Усі м’язи обвисли. Вигляд у нього був таким підступно комічним, що Френ мусила потерти надкушеним язиком об тверде піднебіння, аби не захихотіти знову. Їй не хотілося сміятися з Джесса.
– Чому? – спитав він. – Френ…
– Мені потрібно над цим подумати. І я не збираюсь обговорювати причини відмови, тому що наразі сама не знаю.
– Ти мене не кохаєш, – пригнічено сказав він.
– У більшості випадків шлюб і кохання несумісні. Обери інший варіант.
Запанувала тривала мовчанка. Джесс покрутив у пальцях іще одну цигарку, але не підкурював її. Нарешті він мовив:
– Я не обиратиму знову, Френні, бо ти не хочеш обговорювати це питання. Наразі ти просто знущаєшся з мене.
Ці