– Допоможи мені поставити це барило, Джеку. І зробімо це швидко. Вечір п’ятниці, і люди мають пити.
– Ніч на суботу, – тупо сказав Джек.
– І тоді також. Уперед.
Джекові якось удалося допомогти Смоукі підняти барило до квадратного відділення під баром. Худі, жилаві м’язи Смоукі надималися під футболкою з логотипом «Пивниця Оутлі». Паперовий кухарський ковпак непорушно тримався на його вузькій і слизькій голові, торкаючись краєм лівої брови, неначе наперекір гравітації. Затамувавши подих, Джек дивився, як Смоукі легким ударом скинув дренажний клапан з барильця. Барило шипіло сильніше, ніж мало б… але не пінилося. Джек мовчки, рвучко видихнув.
Смоукі котив до нього порожнє барильце.
– Віднеси його назад у комірчину. А тоді прибери в туалетах. І не забувай, що я казав тобі сьогодні вдень.
Джек усе пам’ятав. О третій по обіді пролунав свист, схожий на повітряну сирену, і Джек мало не вискочив зі своїх штанів. Лорі засміялася і сказала: «Глянь на Джека, Смоукі: гадаю, він обпісяв свої „тафскінз“»[91]. Смоукі кинув на неї короткий, похмурий погляд, а тоді жестом покликав Джека. Розповів хлопчику, що то був свисток, який сповіщав про видачу зарплатні на підприємстві «Текстиль Оутлі». Розповів, що такий самий свисток повідомляє про початок виплат на «Гумовій фабриці Доґтауна», компанії, що виготовляє пляжні іграшки, надувні гумові ляльки і презервативи під назвою «Ребра екстазу». І скоро, казав він, «Пивниця Оутлі» почне заповнюватися.
– І тоді ти, я, Лорі та Ґлорія маємо рухатися швидко, як блискавки, – сказав Смоукі, – бо коли в п’ятницю в них заведуться грошенята, ми маємо відбити все, що недоотримали в неділю, понеділок, вівторок, середу та четвер. І коли я кажу тобі, що треба витягти барило, ти маєш виконати наказ швидше, ніж я закінчу кричати. І щопівгодини ти маєш мити чоловічий туалет. У п’ятницю ввечері хлопи блюють кожні п’ятнадцять хвилин.
– У жіночих прибираю я, – сказала Лорі, наближаючись. Її волосся скидалося на тонке хвилясте золото, а шкіра була білою, як у вампірів із книжечок коміксів. Вона чи то застудилася, чи то сиділа на кокаїні, бо постійно шморгала носом. Джек подумав, що то все ж таки застуда. Він дуже сумнівався, що в Оутлі хтось міг собі дозволити розважатися кокаїном. – Жінки не такі брудні, як чоловіки. Схожі, але все ж не зовсім.
– Заткни пельку, Лорі!
– Сам заткни, – сказала вона, і рука Смоукі здійнялася швидко, наче блискавка. Раптом почувся удар, і на блідій щоці Лорі з’явився червоний відбиток долоні Смоукі, схожий на дитяче тату. Вона захлипала… але Джек із жахом і здивуванням побачив у її очах вираз абсолютного щастя. То був погляд жінки, яка вважала таке ставлення втіленням любові та турботи.
– Не гальмуй – і в нас не буде проблем, – сказав Смоукі. – Просто не забувай мити щопівгодини та відчищати блювотиння.
Саме тоді він знову сказав Смоукі про те, що хотів би звільнитися, а Смоукі ще раз дав свою брехливу обіцянку про недільне пообіддя… та навіщо думати про це все?
Крики