Більшість вікон фабрики було розбито, а деякі вікнища в центрі міста забито дошками. Кучугури сміття та папірці в повітрі заповнювали бетонне подвір’я за парканом. Навіть презентабельні будинки здавалися занехаяними через вицвілу фарбу на похилених ґанках. Ці будинки, напевно, належали власникам салонів, що продають старі автомобілі, які ніхто не купує.
На якусь мить Джеку навіть закортіло піти з Оутлі та попрямувати в Доґтаун, де б той не розташовувався. Але тоді він згадав про тунель на Мілл-роуд, яким йому знову доведеться йти. У центрі торгового кварталу почулося гудіння клаксона, цей звук наповнив Джека нестерпним відчуттям самотності та ностальгії.
Відтоді як Джек залишив позаду тунель на Мілл-роуд і опинився перед воротами фабрики, він ніяк не міг розслабитися. Майже третину вікон на брудно-цегляному фасаді фабрики було розбито, інші – затуляли коричневі квадратики картону. Навіть стоячи на дорозі, Джек відчував запах мастила від прокопчених пасків, вентиляторів та шестерінок. Зрештою він засунув руки в кишені та пішов униз схилом так швидко, як тільки міг.
Зблизька місто мало ще депресивніший вигляд, ніж з боку пагорба. Торговці старими автомобілями стояли перед вікнами своїх офісів, їм було ліньки навіть вийти надвір. Їхні пошарпані та безрадісні прапорці обвисли; колись оптимістичні плакати, що висіли вздовж потрісканого тротуару перед рядами машин із закликами: «ОДИН ВЛАСНИК! ФАНТАСТИЧНА ПОКУПКА! МАШИНА ТИЖНЯ», – пожовкли. З деяких плакатів попливло та стікало чорнило, немовби їх вимило дощем. На вулицях було лише кілька людей. Коли Джек ішов до центру міста, то побачив старигана зі впалими щоками та сірою шкірою, який намагався закотити порожній візок із магазину на бордюр. Коли хлопчик підійшов ближче, старий налякано проскрипів щось вороже, оголивши чорні, як у борсука, ясна. Він вирішив, що Джек хоче вкрасти його візок!
– Перепрошую, – сказав Джек (серце його знову забилося).
Старий намагався всім своїм незграбним тілом, захищаючи, обняти візок, повсякчас демонструючи чорні ясна.
– Перепрошую, – повторив Джек. – Я лише збирався…
– Шраааний жлодій! Шраний ЖЛОООДІЙ! – скрипів старий, і сльози потекли по його зморшкуватих щоках.
Джек хутко пішов звідти.
Двадцять років тому, в шістдесяті, Оутлі, ймовірно, процвітав. Відносна привабливість кварталу розваг на Мілл-роуд, що виходив за межі