Я чув, що він замішаний в активному наркотрафіку в Лібертівілльській старшій школі й Дарбійській середній; також чув, що він мав якесь знайомство з крутими бандюками в Пітсбурзі та Філадельфії. Я в це не вірив, принаймні свідомо, але точно знав – якщо тобі потрібні феєрверки, «бомби з вишнями» чи ракети в пляшках на четверте липня, Вілл Дарнелл їх тобі продасть. А ще я чув, від свого батька, що за дванадцять років до тих подій, коли я був ще зовсім п’ятирічним юнаком, Вілла Дарнелла судили, як одного з головних фігурантів у справі викрадення автомобілів на великій території, яка простягалася від наших широт на схід від міста Нью-Йорк аж до Бенґора, що в штаті Мен. Зрештою обвинувачення з нього зняли. Але тато сказав, що він не сумнівається – Вілл Дарнелл по вуха замішаний в інших махінаціях, в усьому: від викрадення вантажівок до підробок антикваріату.
«Гарне місце, Деннісе, від якого краще триматися подалі», – казав тато. Було то рік тому, невдовзі після того, як я отримав свого першого драндулета й інвестував двадцять доларів в оренду місця в гаражі Дарнелла, щоб спробувати поміняти карбюратор, хоча врешті цей експеримент закінчився повним провалом.
Гарне місце, від якого краще бути подалі, – і ось я тут, заїжджаю в головні ворота слідом за своїм другом Арні в темряві, коли від денного світла не залишилося нічого, крім розпечено-червоного мазка на обрії. Мої фари вихоплювали з пітьми достатньо розкиданих автозапчастин, сміття й загального довколишнього відстійного пейзажу, щоб мені, і без того втомленому, на душі стало ще каламутніше, ніж дотепер. Я згадав, що не подзвонив додому, і що мама з татом, напевно, сушать собі голови, де це я подівся.
Арні під’їхав до великих гаражних воріт, з табличкою поряд «СИГНАЛЬ – ЗАЇДЕШ». Крізь укриті шаром бруду шибки віконця поряд із дверима просочувалося кволеньке світло. Хтось був удома, і я ледве стримався, щоб не вихилитися з вікна й не сказати Арні, хай везе свою машину до мене додому, там вона й переночує. Я уявив собі, як ми завалюємо до Дарнелла й бачимо, як Вілл із дружбанами рахують перехоплені на дорозі кольорові телики чи перефарбовують крадені кадилаки. Хлоп’ята Гарді[29] приїздять у Лібертівілль.
Арні просто сидів за кермом, не сигналив, не робив нічого, і я вже збирався вийти й спитати в нього, що таке, коли він сам підійшов до того місця, де я зупинив машину. Навіть в останніх променях догорілого світла мені було видно, що вигляд у нього дуже присоромлений.
– Деннісе, а ти не міг би посигналити замість мене? – несміливо спитав він. – Здається, Крістіна не