Проте Арні її не лаяв. Тільки промимрив собі під носа:
– Ну давай, лялечко, що скажеш?
Він повернув ключ. Двигун двічі дав зворотний удар, знову стався зворотний спалах, а потім він завівся. Звук був жахливий, такий, наче чотири з восьми поршнів узяли вихідний, але Арні таки його запустив. Мені насилу в це вірилося, та стовбичити там і обговорювати це з ним мені не хотілося. Гараж швидко наповнювався синім димом і вихлопами. Я вийшов надвір.
– Таки все добре? – спитав Лебей. – І тобі своїм дорогоцінним акумулятором ділитися не доведеться.
Він сплюнув на землю.
Я не міг придумати, що відповісти. Правду кажучи, мені було трохи соромно.
Машина поволі виїхала з гаража, така абсурдно довжелезна, що хотілося сміятися чи плакати, чи ще щось. Мені аж не вірилось, яка вона довга. То була наче оптична ілюзія. А Арні за кермом здавався дуже маленьким.
Він опустив скло й жестом підкликав мене до себе. Нам довелося підвищувати голоси, щоб добре одне одного чути – то була ще одна риса Крістіни, улюбленої дівчинки Арні: голос у неї був звірячо голосний і буркотливий. Її доведеться терміново «мідасувати».[23] Звісно, якщо від її вихлопної системи лишилося щось, окрім іржавого мережива, до чого можна причепити глушника. Відколи Арні сів за те кермо, маленький бухгалтер з автомобільного відділу мого мозку підсумував витрати й оцінив їх у шістсот доларів, без урахування тріснутого вітрового скла. Бог його знає, скільки грошей зжере його заміна.
– Я повезу її до Дарнелла! – закричав Арні. – У його газетній рекламі сказано, що за двадцять доларів на тиждень я можу тримати її в задньому відсіку їхнього гаража!
– Арні, двадцятка на тиждень за їхнє стійло – то забагато! – проревів у відповідь я.
То була ще одна обдирайлівка для юних і невинних. «Гараж» Дарнелла сусідив зі звалищем старих машин, що розкинулося на чотири акри й звалося фальшиво-радісно – «Уживані автозапчастини Дарнелла». Я бував там кілька разів: раз купував стартер для свого «дастера», іншим разом – шукав перероблений карбюратор для «форда-мерк’юрі», своєї першої машини. Вілл Дарнелл був великою жирною свинею, пиячив і курив довгі смердючі сигари, хоча й мав репутацію астматика, причому важкого. Він сповідував ненависть практично до кожного підлітка з авто в Лібертівіллі… хоч це й не заважало йому їх обслуговувати й обдирати, як липку.
– Я знаю! – прогорлав Арні, перекрикуючи рев двигуна. – Але це тільки на тиждень-два, поки не знайду дешевшого місця. Деннісе, я не можу везти її додому в такому стані, тата з мамою порве на клапті!
І то була однозначно правда. Я розтулив