Першу здобич він приніс через три дні. Це була схема розташування блокпостів бойовиків. Сен-Жермен прийшов у балаклаві.
– Правильно, Графе, – сказав йому генерал. – Так і приходь. Не знімай її, хто б не просив. Вважай, що народився в балаклаві. А доповідатимеш особисто мені. Як зрозумів?
Сен-Жермен уже стрімко робив кар’єру серед сепаратистського воїнства. Він, записавшись в ополченці, тиждень простояв на блокпосту на в’їзді в місто. За цей час відбувся певний апґрейд у його озброєнні та амуніції. Починав кар’єру з мисливською двостволкою. Потім змінив рушницю на пістолет Макарова, який віджав у райвідділі міліції. А коли призначили старшим блокпоста, то видали АК-74 з підствольним гранатометом, що на початку цієї війни було ще порівняно рідкісним явищем. Худий, як сірник, Сен-Жермен мав з автоматом і кумедний, і грізний вигляд водночас. А втім, так виглядала добра половина бунтівного воїнства. Від деяких підлеглих Графа віяло з гідною заздрості постійністю сивушними запахами. Тим часом розширені зіниці інших давали підстави думати, що тут уживається не тільки горілка з пивом.
За тиждень його командир-сепаратист дізнався, що Сен-Жермен уміє ставити розтяжки. Підвищення не змусило себе чекати. Хлопця поставили тренувати бойовиків, котрі мінували підступи до блокпостів на Слов’янському курорті та на дорозі, що вела в центр від комбікормового заводу. Він побачив, що разом із ним цією непростою роботою зайняті ще кілька бороданів.
– Вы из Чечни, ребята? – запитав їх Сен-Жермен, бо на той час уже посміливішав.
– А тебе все бородатые чеченцами кажутся? – сказав один. Усі інші засміялися.
– Из Осетии мы, брат. Южной. Цхинвал знаешь, если че? – мовив другий.
Не варто говорити про те, що всі карти й схеми розтяжок невдовзі опинились у генерала. Але вирішено було їх одразу не знімати, а знешкодити під час входу в місто. Його планували з самого початку.
А Сен-Жермен уже шукав спосіб з’ясувати шляхи постачання зброї до міста. Українські журналісти сурмили про те, що кільце навколо Слов’янська стискається, але це було не так. Облога міста, як прогризений мишами мішок, пропускала в місто боєприпаси для мінометів, снаряди для гармат БМДшок, бойових машин десанту. Нацгвардійці щосили прагнули підловити «Нону», що наводила жах на бійців. Її, пам’ятається, відібрали в нерішучих і делікатних українських десантників. Утім, на початку війни українська армія слабко володіла наукою перемагати.
Після доповідей про те, що самохідний міномет знищено, підступна «Нона» воскресала і продовжувала жахати українські позиції. Сен-Жермен з’ясував, що тієї, трофейної, захопленої «Нони» давно вже немає. Через російсько-український кордон біля Луганська в місто завезли вже третю установку, видаючи її за трофейну. Це було дуже зручно. За ширмою трофейної зброї можна приховати не тільки обсяг російського постачання, а навіть сам факт участі Росії у війні. Це Великий Брат воює з нами. Граф це зрозумів одним із перших. І навіть міг