Новорічна казка. Колектив авторів

брати, а Весна попрощалася з Березнем і зайшла у квітневий сад. Розцвіли дерева, пахощами Весну поманили. Закружляла Весна, розсміялась радісно. Ненароком зачепилась рукавом за гілку крислатого дерева і не помітила, що зронила з правого рукава три насінинки. Увесь місяць показував матері свої володіння Квітень, аж поки не доїхали до Травня, найстаршого брата.

      Травень саме на пасіці був, бджолам вулики відчиняв. А вже скільки трав цілющих понасіював, що й не злічити. Знав, що мама Весна з дядьком Літом зустрінеться, то й про медоноси подбав, і про тепло, щоб у Літа ягід було доволі. Садівник невтомний, порядкував, господарював, матінку-Весну до її брата Літа провадив. Зраділа Весна, обійняла брата, розхвилювалась, аж заплакала на радощах, перший літній дощик заморосив. Пройшла весняна пора, час настав Літу владарювати.

      Влітку засвітило ясне сонечко, прогрілася земля, диво сталося – проросли три насінинки. А коли Літо з Осінню зустрілось, то красувались на лісовій галявині три невеличких красуні, три зеленоокі ялинки. Непрості вони були, а чарівні, незвичайні. Росли вони, виростали, і стали такими високими, що здавалося, наче ось-ось дістануть до неба. На той час блукав по лісі Новий рік, йшов собі, щоб навесні розпочатись. Але почув він, як шумить-співає перша ялинка, про красуню Весну розповідає. І дізнався він від першої ялинки про те, що йшла Весна від Зими в кришталевих черевичках, у платті довгому, у накидці теплій, білій. А на голові у Весни віночок барвистий, хрещатим барвіночком уквітчаний, стрічечки кольорові по довгих косах в’юнкі, над головою пташки пурхали, щебетали. Заслухався Новий рік, бо ж цікаво йому, що ще може перша ялинка про красу Весни розповісти. А що не звик байдикувати, то із грудневого снігу виліпив усе, про що від першої ялинки почув – і черевички, і віночок, і пташок перших.