Ґеральт, як завжди, скривився при згадці про Істредда. Захоплення Йеннефер геніальністю Істредда починало його щиро дратувати. Навіть якщо Істредд і мав рацію.
– Істредд має рацію, – продовжувала Йеннефер, втираючи щось, що пахло бузком і аґрусом, у щоки та повіки. – Подивись сам: псевдощури в каналах і підвалах, зойгли на смітниках, клопарди в брудних ровах і стоках та жмії у млинарських ставках. Це майже симбіоз, тобі так не здається?
«І гулі на цвинтарях, що жеруть небіжчиків назавтра після поховання, – подумав він, змиваючи із себе мило. – Повний симбіоз».
– Так. – Чародійка відсунула флакони та баночки. – У містах також можна знайти зайняття для відьмака. Думаю, що колись ти таки осядеш назавжди у якомусь місті, Ґеральте.
«Скоріше мене дідько візьме», – подумав він. Але не сказав того вголос. Якщо заперечувати Йеннефер, як він знав, це неминуче призведе до сварки, а сварка із Йеннефер не була безпечною справою.
– Ти скінчив, Ґеральте?
– Так.
– Вийди з діжки.
Не встаючи, Йеннефер недбало махнула рукою і вимовила закляття. Вода з балії разом із усією розлитою на підлозі й тією, що все ще стікала з Ґеральта, із шумом зібралася у напівпрозору кулю і зі свистом вилетіла у вікно. Він почув голосний плескіт.
– А бодай би вас зараза, сучі сини! – пролунав знизу сердитий крик. – Не маєте куди помиї виливати? А бодай би вас живцем зжерло, бодай би показило вас, бодай би ви повиздихали!
Чародійка зачинила вікно.
– Най його, Йеннефер, – захихотів відьмак. – Ти ж могла кинути воду кудись подалі.
– Могла, – пробурмотіла вона. – Але не хотілося мені.
Вона взяла каганець зі столу й підійшла до нього. Біла нічна сорочка, обліплюючи у русі тіло, робила її не по-земному чарівною. «Більше, ніж якби вона була голою», – подумав він.
– Я хочу тебе оглянути, – сказала вона. – Зойгл міг тебе подряпати.
– Не подряпав. Я б відчув.
– Під еліксиром? Не сміши мене. Під еліксиром ти б не відчув і відкритого перелому, поки кістка не почала б чіплятися за живопліт. А на зойглі могло бути все, у тому числі правець чи трупна отрута. У разі чого ще є час на протидію. Повернися.
Він відчув на тілі м’яке тепло вогника від каганця, миттєвий дотик її волосся.
– Наче все добре, – сказала вона. – Ляж, поки еліксири не звалили тебе з ніг. Ті мішанки можуть бути диявольськи небезпечні. Потроху вбиваєш себе ними.
– Я мушу вживати їх перед битвою.
Йеннефер не відповіла. Знову всілася перед дзеркалом, поволі розчісуючи чорні, кучеряві, лискучі локони. Завжди розчісувала волосся, перш