– Авжеж, говорила. Але я не шукаю теми для балади.
– Тож чого ти, хай тобі грець, шукаєш? Ґулі на лоба?
– Припустімо, – сказав він тихо, спираючись підборіддям на сплетені долоні й глянувши в очі чародійці, – припустімо, що Ґеральт і справді знайшов і врятував ту дитину. Припустімо, що він нарешті повірив у силу призначення і забрав знайдену дитину із собою. Куди? Ріенс намагався вичавити це з мене тортурами. А ти знаєш, Йеннефер. Знаєш, куди відьмак сховався.
– Знаю.
– І знаєш, як туди дістатися?
– І це знаю.
– Ти не вважаєш, що треба б його застерегти? Попередити, що його й дівчинку шукають люди типу того Ріенса? Я б туди поїхав, але я й насправді не знаю, де воно… Це місце, назву якого я вважаю за краще не вимовляти…
– Доходь уже висновку, Любистку.
– Якщо ти знаєш, де Ґеральт, ти повинна поїхати й застерегти його. Ти йому винна, Йеннефер. Адже тебе дещо з ним поєднувало.
– Авжеж, – сказала вона прохолодно. – Дещо мене з ним поєднувало. Тому я його трохи знаю. Він не любив, коли нав’язувалися з допомогою. А якщо він допомоги потребував, то шукав її в осіб, до яких мав довіру. Від тих подій минуло більше року, а я… не мала від нього жодної звістки. А якщо йдеться про борг, то я йому винна рівно стільки ж, скільки й він мені. Не менше і не більше.
– То туди поїду я. – Він підвів голову. – Скажи мені…
– Не скажу, – перебила вона. – Ти спалився, Любистку. Можуть дістатися до тебе знову, що менше ти знаєш, то краще. Зникай звідси. Їдь у Реданію, до Дійкстри й Філіппи Ейльгарт, приклейся до двору Візіміра. І ще раз попереджаю тебе: забудь про Левеня з Цінтри. Про Цірі. Удавай, що ніколи не чув цього імені. Зроби, про що я тебе прошу. Я не хотіла б, аби тебе спіткало щось зле. Занадто сильно я тебе люблю, і занадто багато чим я тобі завдячую…
– Ти вже вдруге це сказала. Чим ти мені завдячуєш, Йеннефер?
Чародійка відвернулася, довго мовчала.
– Ти їздив із ним, – сказала вона нарешті. – Дякуючи тобі, він був не сам. Ти був йому другом. Ти був із ним.
Бард опустив погляд.
– Небагато він з того мав, – пробурмотів. – Не дуже він скористався з тієї дружби. Мав від мене головним чином клопіт. Щоразу мусив витягати мене з якихось тарапатів[13]… Допомагати мені…
Вона перехилилася через стіл, поклала руку йому на долоні, сильно стиснула, не сказавши жодного слова. В очах її був жаль.
– Їдь до Реданії, – повторила по хвильці. – До Третогору. Там будеш під доглядом Дійкстри й Філіппи. Не намагайся гратися в героя. Ти вплутався у небезпечну аферу, Любистку.
– Я це помітив, – скривився він, масажуючи руку. – Саме тому і вважаю, що треба застерегти Ґеральта. Ти одна знаєш, де його шукати. Знаєш шлях. Я здогадуюся, що ти там була… гостею…
Йеннефер відвернулася. Любисток бачив, як вона стиснула губи, як здригнулися м’язи на її щоці.
– Авжеж,