На вулиці вона пройшла би повз нього і не помітила – і все ж це був він, головний монстр, що стояв за всією справою. Його рожеве пухке личко служило йому найкращою маскою.
Поряд із ним був Ґіньйоль, на прив’язі й рачки, мов мисливський собака.
– Визнаю, – сказав він. – Ми з моїми товаришами по Червоному Колу маємо залежність. Певно, нас можна назвати поціновувачами. Можливо, це примха. Вочевидь, вибагливість. І все одно залежність. Ми прагнемо того, що прагнемо. Ми маємо отримати це. Повинні отримати. Якщо ми вже не здатні брати в цьому участь, то маємо дивитися. Велике потаємне захоплення всього людства, ви ж розумієте.
– Убивство?
– Можете це так назвати… Але це настільки тривіальний термін. Убивство – груба річ. Одна людина стріляє чи заколює іншу, у сварці чи просто так. Навіть дуелі, зумисні вбивства, нещасні випадки на виробництві… усе це занадто швидко. Жодного смаку, жодного задоволення.
– Ви кажете про Кривавий тиждень?
Обличчя Дю Руа набуло мрійливого вигляду.
– Так, звичайно. Деякі з нас ще до того відчували цю нестерпну жагу… протягом облоги Парижа, коли різали слонів у зоопарку, щоби прогодувати себе… або в школі, або на полі бою. Ми постійно балансували на межі самопізнання. Ми вдовольняли власні пристрасті, але й тоді не отримували тієї гостроти, якої по-справжньому потребували. Лише того славетного осяйного тижня, у ті кілька дорогоцінних днів, коли ми по-справжньому пізнали те, чого прагли. Це стало для нас одкровенням. Надмірність, люба моя. Надмірність! Бенкет смертей! Оргія кровопролиття. Убивство за вбивством! Нескінченна різанина! Удосконалення майстерності…
Тепер Кейт розуміла, чому Клара продала її за вступ до Червоного Кола.
– Ви просто… безумець. Багатий безумець. Найгірше з усіх поєднань.
Дю Руа всміхнувся, показавши разки блискучих зубів.
– Кожен вміє критикувати.
– Ви задоволені, мадемуазель Pomme de Terre?[149] – спитав Орлов. – Ви удостоїлися особливої честі серед присутніх – узяти інтерв’ю в нашого імпресаріо. Ексклюзивне інтерв’ю.
– Сумніваюся. Звучить дуже завчено. Гадаю, він уже казав усе раніше, і зараз йому було так само нудно, як і мені.
Орлов подав знак. Маліта дала Кейт ляпаса.
Кейт стиснула кулаки, але згадала про горилу із зарядженою рушницею.
Дю Руа підняв капелюха, прощаючись із виконавцями, і пішов, тягнучи Ґіньйоля за собою. Керівник Театру Жахів був на диво мовчазний. Дю Руа передав повідець Морфо, який вишкірився і злостиво смикнув його. Нашийник міцно стиснувся, і з горла Ґіньйоля почувся свист – повітря виривалося крізь пищик.
Отже, посаду головного монстра було узурповано.
Це