Вона почула сміх Ґіньйоля, але не була певна, що він лунає не лише в її голові.
Лялькова крамниця мадам Менділіп[102] стояла на площі Фролло – трикутному майдані, що лежав іще далі по вулиці Піґаль, ніж завулок Шапталь. Маленька крамничка рідко відчинялася для торгівлі й мала небагато відвідувачів. Переднє вікно було заставлене запилюженими ляльками. Дивлячись на їхні застиглі посмішки і скляні очиська, Кейт згадувала ігрову кімнату з власного дитинства. Вона боялася старомодних, що побували вже не в одних руках, ляльок, які приносили їй добрі тітоньки. Призначення фасаду було очевидне: відлякувати роззяв. Якщо колись і існувала така особа, як мадам Менділіп, вона давно тут не мешкала.
Кейт останньою з усіх повернулася на конспіративну квартиру. Вона постукала у двері в ритмі першого рядка арії «La Donna è Mobile»[103] з «Rigoletto». І, як завжди, не втрималась від іронічної посмішки над дитячими забавками, що їх так полюбляли дорослі хлопчики з клубу «Діоген» і агенції «Привид Опери». Таємний стукіт, паролі, невидиме чорнило і коди, не кажучи вже про накладні вуса і – хіба можна без цього – маски. Приховане в рукаві лезо слугувало нагадуванням, що й вона теж не вільна від потягу до цієї смертельної гри.
Перс впустив її в дім. Він був виконавцем волі месьє Еріка у світі за стінами Опери. Для багатьох людей його господар був лише міфом, але самого Перса знали скрізь – в агенції та в місті. Йому було довірено збирати відомості через інформаторів, часто він виступав як посередник і займався стягненням боргів. Існувала здогадка, ніби він черевомовець, а маска, що промовляє з-поза дзеркала в гримерній, – не більш як керована ним лялька. Кейт знала, що це неправда, але розуміла, звідки беруться такі чутки.
Скромного, з оливковою шкірою Перса іноді називали Дароґа.[104] Це було не ім’я, а звання – голова поліції. Багато років тому він разом із месьє Еріком служив у суді Мазендерана,[105] хоча тепер їм би там не зраділи. Роздмухані чутки про їхні діяння в Персії дійшли до клубу «Діоген». Вважалося, що ці двоє втекли із суду, прихопивши еліксир довголіття, вкрадений у Ханум, матері Шаха. Цим можна було пояснити, як директор агенції «Привид Опери» та його головний помічник примудрялися не старішати протягом десятиліть. Інша версія полягала в тому, що обоє просто носили маски й лише зрідка з’являлися на публіці.
Клара і Юкі пили розлитий із самовара чай.
– Отже, дами, – почала Кейт, – що скажете про виставу?
Клара Вотсон скривилася.
– Як на мене, нудна… хіба що вугрі. Вони були чарівні.
Юкі Кашима похитала головою, і крихітні дзвіночки, заховані в її зачісці серед квітів, відгукнулися передзвоном.
– Я мало що зрозуміла… Ніякої честі, саме лише марнування зусиль. А відтяти голову… це не так легко, як вони подають. Навіть гострим мечем. Голова не злітає з пліч,