Ще трішки подумав і дав собі страшну клятву:
– Щоранку застелятиму ліжко і прибиратиму після себе. Якщо порушу клятву, то хай мене з’їдять мурахи.
З легким серцем Мазунчик вистрибнув з-під лопухів.
Заяче маля збирало листочки кульбаби і материнки, рвало солодкі квіточки деревію. І, звичайно ж, співало: «Ля-ля, ля-ля, ля-ля, ля-ля».
Цю пісеньку знає кожен хлопчик і дівчинка.
Як Мазунчик був продавцем столичного супермаркету?
Наступного ранку Мазунчика ніхто не злякав. Він сам прокинувся. Застелив ліжечко і вистрибнув із хатки.
На галявині було багато сонця і яскраво-зеленої трави. Вони підказували, що пора снідати.
Зайчик скуб траву і оглядався. Чому друзів на Маленькій галявині немає? Зайчик почав заглядати у кущі. Мекека з Рудим Хвостиком в кущах не ховалися.
Мазунчик збирав гриби, горішки, смачні листочки конюшини та заячої капусти (її ботаніки назвали очитком пурпуровим). Він їх з’їсть на обід. Складав харчі окремими купками. Гриби до грибів, горішки до горішків, смачні листочки конюшини та заячої капусти теж порізно. За роботою мугикав під ніс улюблену пісеньку: «Ля-ля, ля-ля, ля-ля, ля…».
Пісеньку він не доспівав, бо хтось грубим голосом мекнув:
– Що робиш, Мазю?
Кривенькі ніжки роз’їхалися. Зайчик гепнув на яскраво-зелену траву.
Перед ним стояло волохате страхіття. Голова здоровенна-здоровенна. І майже без очей.
– Ти хто? – пролопотів Мазунчик тремтячим від страху голосом.
– Ме-ке-ка, – мекнуло страхіття.
– Мекека? – не повірив Мазунчик.
З іншого боку обізвався незнайомий тоненький голос:
– А я – Рудий Хвостик.
Це пищало білченя, що збігало стовбуром дуба.
Зайчик приховав свій страх. Він зрадів друзям. Хоча, коли б вони самі не назвалися, то він би їх не взнав. Виглядали друзі кепсько. У білченяти розпух ніс. Мекека взагалі на себе не схожий. Ох і дісталося ж обом від мурах!
– Ме-е-е-е! Ненавиджу мурах, – хитав розпухлою головою Мекека.
– Вони противні й кусючі, – підтримав друга Рудий Хвостик.
Мазунчик зібрався за компанією пискнути: «І я ненавиджу мурах!». На підтвердження він би тупнув лапкою. Але не пискнув і не тупнув. І все через Мекеку, в якого майже не було очей. Козеня помітило смакоту, складену купками! І не лише помітило. Воно крутилося біля смачних купок. Плямкало губами і вигукувало:
– Смачне зіллячко! Я його зараз з’їм!
Білченя підбігло до купки з горішками і вкинуло в рот найбільший горішок.
Зайчик розтрутив друзів. Упав на своє добро, обхопивши його лапками. Кричав:
– Не руште, це все моє!
Спантеличений Мекека зупинився. Рудий Хвостик проковтнув горішок разом із шкаралупкою і стояв стовпчиком.
Але пауза тяглася не довго. Рудий Хвостик почав умовляти зайчика:
– Мазю, будь ласка, поділися з нами, своїми друзями.
Мазунчик не мав ні найменшого