«Невілле!»
Він відсахнувся, коли Кортман кинувся на нього з темряви гаража.
Тіло Кортмана вдарилося в нього, мало не збивши з ніг. Він відчув, як крижані дужі руки зімкнулися на його горлянці, а в обличчя вдарив нестерпний сморід.
Вони обидва поточилися до тротуару, до шиї Роберта Невілла потяглися білі ікла.
Він рвучко смикнув правою рукою, ухопившись за горлянку Кортмана. Звідти почувся здушений звук. Кваплячись і вигукуючи, перші з них почали з’являтися на вулиці.
Жорстким порухом Роберт Невілл ухопив Кортмана за довге жирне волосся і пхнув сторчака, від чого той налетів головою на бік універсала.
Роберт Невілл зиркнув на вулицю. На гараж немає часу. Він оббіг ріг будинку і рвонув до ґанку.
Умить його біг обірвався. О Боже, ключі! Перелякано хапнувши повітря, він крутнувся і стрімголов побіг до авто. Йому назустріч зі здушеним гарчанням саме підводився Кортман, коли він з розбігу зацідив коліном у його бліде обличчя, знову відкинувши на тротуар. Потягся до машини, висмикуючи зв’язку ключів із запалювання.
Коли він квапливо вилазив з автівки, перший із нападників саме стрибнув на нього: він відскочив назад у салон, виставивши вперед ноги, через що той перечепився й розпластався на під’їзній доріжці. Роберт Невілл вискочив з авто, кинувся через газон і вистрибом забіг на ґанок.
Він зупинився, щоб відшукати потрібний ключ, коли сходами ґанку збіг інший чоловік, кинувшись на нього і з силою притиснувши до стіни. Він знову відчув густий запах крові, коли з розкритою пащею нападник потягся до його горлянки. Коліном він засадив нападнику в пах, відштовхнувся від будинку і з силою врізав чоловікові ногою, від чого той склався вдвоє та сторчака полетів на газон, збивши з ніг ще одного. Невілл намацав двері й відімкнув їх. Розчахнув їх, ковзнув досередини й розвернувся. Коли він затріскував двері, крізь щілину пролізла рука. Він щосили наліг на двері, доки не почув тріск кісток. Він злегка відчинив, випхнув руку й зачахнув двері. Тремтливими руками він посунув клямку.
Повільно він сповз дверима на підлогу і впав на спину. Так і лежав у темряві, не відчуваючи кінцівок, його груди повільно здіймалися вгору-вниз. Знадвору вони ревли та лупили у двері, вигукуючи його ім’я в знавіснілих нападах люті. Вони підіймали та щосили кидали в дім каміння й цеглу, викрикуючи в його бік прокляття. Він лежав, дослухаючись до їхнього лементу й гарчання.
Через деякий час він із зусиллям рушив до бару. Він ледь влучав у склянку, проливаючи віскі на килим. Від щойно випитого його вирвало. Здригаючись, він став, спершись на бар: його ноги та губи тремтіли, а горло судомило.
Потроху тепло від напою розійшлося тілом. Його дихання уповільнилось і вирівнялось.
Він здригнувся, почувши знадвору гучний гуркіт. Підбіг до вічка