Регіна не договорила. Слово «сирота» так і зависло у повітрі. Вона боялася, що Ніка буде плакати, дорікати. Але Ніка ніби й не чула – ні про пільги при вступі до університету (авжеж, на філологічний, тільки на філологічний факультет!), ні про Грецію й чоловіка, який понад усе цінує жіночу вроду і тому терміново викликав до себе Регіну. Так терміново, що вона не може навіть до Вероніччиного випускного залишитися. Запитала зовсім про інше:
– Чому Ната Улянівна зробила це для мене?
– Кожній людині хочеться, щоб її хтось любив і пам’ятав. Може, тому. Втім, не знаю. Вона була доброю людиною. Трохи дивакуватою, але дуже доброю.
– Звідки родом моя мама?
– Віра про це ніколи не говорила. Думаю, в тому огризку, що залишився від фабрики, щось збереглося. Мусить же бути якийсь архів. Знаю тільки, що з дому вона пішла після восьмого класу, у п’ятнадцять років, тобто їй було ще менше, ніж тобі зараз. І якщо вона віддала тебе у дитбудинок, а не до рідні, значить, була на те серйозна причина. Дуже серйозна. То чи й варто тобі цікавитися місцем її народження? Ніхто там тебе не чекає.
– А цей… Владлен Красков… Він повернувся назад, туди, звідки приїхав?
– О ні! Навіщо йому повертатися? Йому й тут добре. Товариш Владлен Красков став паном Владиславом Красковим. Тепер він власник великої фірми, знаний бізнесмен – кілька областей своїми хімічними кетчупами та майонезами годує, вершкове масло з кокосової олії видобуває. Словом, маг і чарівник, який геть усе перетворює на гроші. Такі, як він, першими кинулися загрібати під себе все, що погано лежить. Мали доступ до того, що можна було красти і продавати, то чого б не скористатися? Поки одні «Червону калину» співали та прапор України піднімали, вони вже «зелененькі» рахували, стартовий капітал для своїх приватних володінь збирали. На фабриці майже всі верстати, навіть нові, жакардові, які в тисяча дев’ятсот дев’яностому році привезли, але так і не встигли запустити, розібрали і повивозили за Буг на базар. Сувої тканин, через які постраждала твоя мама, вже відкрито возили машинами по містах і навіть селах. І ніхто їх не зупиняв, не судив. Бо гроші відкривали всі дороги і закривали всім роти.
Один із тих скоробагатьків якось сказав мені: «Нинішні англійські сери – нащадки колишніх піратів, які створили свій стартовий капітал грабунками. Але хто сьогодні про це згадує? Ніхто! А чим ми гірші за них?» Отака філософія. Але вони гірші. Це навіть не пірати, а зажерливі піраньї. Не раджу тобі заявлятися до цього… Краскова… Пам’ятай: для твоєї мами це дуже погано закінчилося. Обминай його десятою дорогою, Ніко!
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через