Тітка Мар’яна боялася, щоб Вишнецькі не розповіли Мандриці про Тимоша. Хтозна, що вони наговорять про нього і чи не передумає пан після того допомагати Тимошевому братові. А Левко з жахом думав, як кричатиме тато, як люто буде трощити все у хаті, коли дізнається, що він не послухався і таки пішов до їхніх заклятих ворогів. Та він же прокляне його! Яка вже там курка! Який там кавалок сала в дорогу! Тепер йому взагалі немає вороття додому. Ну що ж… Якось він і без сидора обійдеться. Авжеж, обійдеться.
Хай там що, а він поїде з цим чоловіком.
5
Отож, жили собі дві подруги – Віра і Регіна.
Подругами їх зробила фабрика з виробництва штучних тканин. Якби не вона, то їхні стежки, ймовірно, ніколи б і не перетнулися, бо до того часу пролягали паралельно і в абсолютно різних площинах.
Звели цей всесоюзний об’єкт легкої промисловості за містом, на його східній околиці, відтявши у прилеглого колгоспу майже тридцять гектарів орної землі. Верстати та всіляке інше технологічне начиння завозили з Уралу, Литви, Естонії, Грузії й Білорусі, сировину для майбутніх тканин – із Середньої Азії. Не треба було мати диплом економіста, щоб зрозуміти, що заяви про обіцяну високу ефективність, а тим більше про блискучу економічну віддачу в перспективі – блеф. Якби за основу були взяті економічна доцільність і здоровий глузд, хіба став би хтось, скажімо, вагони з меланжем гнати у західноукраїнське місто за тисячі кілометрів, через весь Радянський Союз, аж із сонячного Узбекистану? І це при тому, що цього добра в самому регіоні навіть шукати не треба було б, якби захотіти знайти. Зате тепер до готової продукції, виробленої біля західного кордону великої радянської імперії, мали прилучитися майже всі республіки. Яскрава демонстрація переваг єдиного народногосподарського комплексу СРСР. Беззаперечний козир дружби і співпраці народів. І – один-нуль на користь ідеології!
Поруч із фабрикою, як гриби після рясного дощу, виросли житлові висотки, школа, дитсадок, бібліотека, ресторан, крамниці. Тільки-но запрацювали виробничі лінії, різношерстий новий мікрорайон завирував, як вавилонське стовпотворіння, щоправда – ретельно сплановане і вміло спрямоване. Найвище фабричне начальство, звісно ж, було призначене Москвою. Провідних спеціалістів для налагодження процесу прислали з аналогічних підприємств Росії, переважно з Іванового та Костроми, – для них це добра нагода піднятися на кілька щаблів кар’єрної драбини, вирости, наприклад, з помічника майстра до начальника цеху. Середню ланку заповнили фахівці з вітчизняних текстильних комбінатів, зокрема черкаського та херсонського. А робітничі місця біля прядильних і ткацьких верстатів та в підсобних приміщеннях зайняли місцеві, переважно дівчата, загітовані з віддалених поліських сіл.
Кожна з цих категорій прибульців зайняла свою нішу в суворій фабричній ієрархії. Для керівництва