– Майку, чи достатньо добре ти почуваєшся, щоб відповісти на ще одне запитання?
– Звісно, містере Дуґлас, якщо знатиму відповідь.
– Майку? Що ти думаєш про земних дівчат?
– Оце так!
На його дитячому обличчі з’явилося благоговіння та захват, і він почервонів. Тоді на екрані знову з’явився Генеральний Секретар.
– Майк попросив мене вам передати, – у його голосі проступили батьківські нотки, – що він повернеться знову, щоб побачити вас так скоро, як тільки зможе. Ви знаєте, що йому потрібно зміцнити м’язи. Сила тяжіння на Землі надто велика для нього – так само як для нас була б завеликою сила тяжіння на Юпітері. Можливо, наступного тижня, – якщо, за обіцянками лікарів, він достатньо зміцніє.
Картинка поступово згасла, і на екрані знову з’явились представники пастилок «Мудра дівчина». Завдяки коротким одноактним п’єсам стало зрозуміло, що дівчина, яка ними не користувалася, була не лише не при своєму розумі, а й, без сумніву, синте до кінчиків пальців; чоловіки переходитимуть на інший бік вулиці, щоб уникнути її. Бен перемикнув на інший канал, потім повернувся до Джилл і замислено промовив:
– Що ж, я можу порвати завтрашню статтю і шукати нову тему. Вони не тільки зробили мій сьогоднішній протест смішним, а й дали зрозуміти, що він повністю під владою Дуґласа.
– Бене!
– Що?
– Це не Людина з Марса!
– Що? Крихітко, ти впевнена?
– Ну звісно ж, я впевнена! О, він схожий на нього, дуже схожий. Навіть голос такий самий. Але це не той пацієнт, якого я бачила в кімнаті під охороною.
Бен спробував похитнути її впевненість. Він вказав на те, що Сміта знали і бачили кілька десятків інших людей: охорона, інтерни, санітари, капітан та члени команди «Чемпіона», можливо, ще хтось. Хоча б хтось із цього переліку мав би побачити випуск новин, чи правління хоча б мало припустити, що хтось із них може його побачити та розпізнати підміну… якщо така була. Це безглуздо, бо надто ризиковано.
Джилл не запропонувала жодного логічного спростування; вона спохмурніла і до останнього наполягала на тому, що людина на стерео – не пацієнт, якого вона бачила. Врешті-решт вона сердито сказала:
– Добре, добре, залишайся при своїй думці! Якщо я не можу довести, що маю рацію, значить, я помиляюсь. Чоловіки!
– Зараз, Джилл…
– Будь ласка, відвези мене додому.
Бен мовчки пройшов до таксі. Він не погодився на одне з тих, що чекали біля ресторану, – навіть попри те, що більше не вважав, що хтось стежитиме за його пересуваннями, він обрав одну з машин зі стоянки біля готелю навпроти. Коли вони летіли назад, Джилл залишалась незворушною. Через якийсь час Бен витягнув транскрипції