Сіро-зелені очі через окуляри уважно слідкували за нею.
– Мені страшно, – тихо сказала Вікторія, розуміючи, що якщо правда випливе, її просто знищать.
– Так, та про таке мовчати теж не можна.
– Виходить, це Тера дестабілізує ситуацію у Адарані. Тільки навіщо?
Вартек хмикнув.
– А ти ніколи не думала, що корпораціям колись набриднуть керівники?
Голова вже боліла не від нестачі сну. Вікторія відчувала, як її життя пішло коту під хвіст. І якби ж то тільки її. Вона згадала про родину.
В голову приходили думки тільки про те, як би швиденько закинути цю штукенцію у реактор якої-небудь енерго-станції, і біс із цим усім. Тільки ж тепер це все знає і Вартек. І правда, як-то кажуть, вкінці кінців таки стане відомою. І виходить Лейтон ні в чому не винен. Але для доказів цього потрібен початок. А це – саме необхідна інформація. Вікторія заплющила очі і явно відчула, як на руки надягають кайданки. І уся її така стрімка кар’єра розлітається попелом.
Вона узяла пристрій з розшифрованою інформацією.
– Це я візьму. Вартек, ти нічого не бачив і не знаєш. Так стоп. Що ти сказав про мережу СБ? Вибач я трохи гальмую: зміна часу, клімату, гравітації…
Хлопчина по-дитячому всміхнувся.
– Що саме?
– «Досі там».
– Система захисту складна, та дуже дивна. Пролізти якраз можливо, а от вислизнути з ціпких пальців старої Марате – то вже ніяк. То я зрозумів, коли товариша мого узяли. Так що, досі там. Можливо, скоріш за усе, Марате про це знає, та я не нахабнію, от і живий іще.
Невиспану Вікторію почала діймати ще й параноя.
– Ох, друже, чого ж ти не вступив до університету? Тобі ж ціни немає.
Він хмикнув.
– Ціни може і немає, але й грошей на навчання теж. Красти – не для мене, тож я насолоджуюся тим, що можу бути корисним майбутнім «великим мандрівникам».
Вікторія всміхнулася.
– Коли в мене буде свій корабель, обіцяю – заберу тебе і без диплома.
– Цього досить.
Вона стукнула читалкою об двері.
– Я винна тобі гарну вечерю, дякую.
І вона пішла.
«Система постачання води тут була геть інша, вона з цікавістю роздивлялася душову ловлячи краплі води в долоню. Аж ось щось сталося. Чиясь сильна владна рука вимкнула систему, а вона стояла боячись озирнутися відчуваючи його присутність. Щось змінилося у світосприйнятті. Щось сталося з душею. Було якось важко і навіть боляче від того, як дивляться на неї непроглядні жорстокі чорні очі. Він дивився з холодною усмішкою, а вона мало не плакала, від того, що не може нічого вдіяти, ба навіть сказати. Слова і протести перелякано загубилися під його обпалюючим поглядом. І стояла вона перед ним, як кролик перед удавом, майже заклякнувши від незрозумілого страху. Все що могла – лише прикрити оголене мокре тіло рушником, який встигла схопити. А потім був поцілунок, від якого хотілося плакати. Ні ніжності, ні тепла, скоріше печатка власника поставлена на нову іграшку. Міцні палкі обійми – хотілося кричати, та навіть пискнути не було сили. Він брав