«Та вони ж чогось бояться! – раптом зрозуміла Лариса. – Господи, та хіба ж можна дітей в органи брати?»
Ліворуч вискнули гальма і рвучко, перекриваючи виїзд зі стоянки, зупинилася біло-синя «самара» з таким само синім маячком на даху. «Ти диви, як оперативно!» – здивувалася Лариса. З машини ніхто не виходив.
– Це я, я ДАІ викликав! – застрибав на місті чоловічок-карслон, начебто злетіти хотів, а пропелер в нього аж ніяк не запускався.
Дверцята даішного авто нарешті клацнули, мов голодна тварина – зубами, і з них повільно, якось сторожко, вислизнув кремезний чолов’яга. На стандартного працівника дорожньої служби він не був схожим жодним чином. Під одягом в нього вгадувався бронежилет.
Відбувалося щось не те. Це Лариса зрозуміла шостим почуттям старого інформаційного вовка. Молоденькі міліціонери вже відтіснили натовп та й повернулися до нього спинами, стаючи попереду і наче прикриваючи його собою від якоїсь незрозумілої небезпеки. Коли в руках у них з’явилися пістолети, Лариса не помітила.
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.