Відьмак. Час погорди. Анджей Сапковський

вибалушив очі. Бо офіцер був жінкою. Високою стрункою жінкою із товстою чорною косою і мечем при боці.

      – Пані, – сухо промовила жінка, із хрустінням кольчуги трохи вклоняючись Тіссаї де Фрьес, – доповідаю, що я виконала твоє доручення. Прошу дозволити повернутися до гарнізону.

      – Дозволяю, – коротко відповіла Тіссая. – Дякую за супровід і за допомогу. Щасливої дороги.

      Йеннефер усілася на лежаку, дивлячись на чорно-золото-червоний бант на ремені воїтельки.

      – Я тебе знаю?

      Воїтелька вклонилася злегка, витерла спітніле обличчя. У лазні було гаряче, а вона мала на собі кольчугу та шкіряний каптан.