– Стре- ке-ке! – невдоволено прострекотала сорока – таке маленьке, смачненьке було – і щезло!
– Хто ви така? – спитало курча- Ви – моя мама? Адже мені сказав метелик, що у моєї мами, як і у мене, дві ніжки. Ви- велика і у вас теж дві ніжки.
– Скре- ке – ке! – відповіла сорока – вилізь з-під куща, а то я тебе погано бачу і погано чую.
Курча подивилося на сороку і подумало, що у мами не може бути такого великого і гострого дзьоба і такого скрипучого та неприємного голосу.
– Ні, Ви не моя мама! – твердо сказало курча. – Ви недобра і небезпечна. Я Вас боюсь!
– Розумнику – відповіла сорока – твоя мама – курка, а я – сорока. Стережись, бо не всі, хто має дві ніжки – твоя мама. Ти метикувате і мені сподобалось. Я політаю, роздивлюсь навкруги і коли побачу твою маму, то направлю її сюди. А ти будь слухняним і чекай тут на неї. Не йди нікуди!
Коли сорока відлетіла, курчатко заспокоїлося, посиділо пару хвилин. Сумно стало сидіти на місці, коли навколо все таке цікаве. Воно пішло далі. Може б і повернулось до мами, але заблукало і не знало де ті яйця з-під яких воно вибралось. Вирішило іти далі навмання.
– Няв! – почуло курча позад себе.
Щось велике біле з голубими великими очима та рожевим носиком лежало на стежці.
– Яке маленьке і, мабуть, смачненьке курча! – пронявкало воно – Жаль, що господар поб’є мене, якщо я насмілюсь з’їсти тебе. Мені заказано їсти курчат. Та нічого, у коморі мені вистачить сіреньких мишей, та маленьких щурят. Ти чого тут ходиш один?
– Пробачте, я спочатку подумав, що ви – моя мама – курка, але у Вас більше ніжок ніж у мене. А метелик сказав, що у мами стільки ж ніжок, як і у мене.
– Так, малий розумнику. У твоєї мами, як і у тебе дві ніжки, а у мене чотири, але не ніжки а лапки, та ще й кігтями. Я – кицька, і мої дітки не курчатка, а кошенята. У них теж по чотири лапки, як і у мене, та великі пухнасті хвостики.
Кіт розвернувся, аби показати хвіст, та мало не збив ним з ніг курчатка.
– Ходи здоровим, – проказав кіт – ти такий милий, що я хочу тобі допомогти. Я побігаю по саду, знайду твою маму, бо твоя мама – моя знайома зозуляста курка. Не йди звідси і чекай!
Як і раніше, курча не встояло і дві хвилини, як зірвалось з місця і побігло. Воно дуже бажало знайти свою маму. Яке тут чекання!
Розігнавшись, воно врізалось у щось велике і волохате, а вірніше у бік собаки Рябка, який лежав у затінку своєї буди. Від несподіванки Рябко аж гавкнув, але, оговтавшись, побачив поруч себе курчатко і здивувався.
– Гав! А чого ж це