– Ну як тобі? – Лев Борисович зазирнув Олегу в очі.
– Мені дуже подобається, – мовив Олег. – Мені б таку програму, коли я вивчав математику. Класно усвідомлювати, що в деяких розділах ти маєш знання, якими не володіє ніхто. Тепер я хотів би вам дещо показати.
Дисковод поглинув черговий диск і під шум працюючого комп’ютера на екрані виникла несподівана картинка. Горизонт ділив навпіл землю й небо, а по центру немовля ловило у капелюшка падаючі зірки.
– Що це? – здивовано подивився на Олега професор.
– Заставка до тестової програми, – відповів Олег. – Я знайшов алгоритм, як можна однозначно встановити, чи є дія програми виконанням інструкції, чи це відхилення від інструкції. Якщо відхилення є, то можна говорити про появу розуму. Ви розумієте, якщо програма має десятки тисяч рядків, то можна видавати бажане за дійсне. Вона виконує інструкції, а проявляє себе як жива істота. Я написав багато програм, поки зрозумів, що без тестової програми подальша робота буде неможлива. Зараз програма просканує результати ваших досліджень.
Лев Борисович склав руки за спиною і слідкував за екраном. Програма запрацювала, проглядаючи кожен крок продемонстрованих професором досягнень. За п’ять хвилин робота була завершена. Висновок вмістився в один рядок :
«Відхилення від інструкції – нуль. Штучного інтелекту не виявлено.»
– Олегу, ти жартуєш? – недовірливо глянув на нього професор.
– Помилки немає, – відповів Олег. – Я стовідсотково підтверджую написане: відхилення від інструкції – нуль.
– Ні! – скрикнув Лев Борисович. Цієї миті він був схожий на величезного розлюченого звіра. – Ти розумієш, що цими словами перекреслюєш усю мою працю за останні роки! Я відмовляюся тобі вірити!
– Ваша програма дійсно давала нові математичні знання, але вони виникали на основі аналогії з тими інструкціями, які були закладені при написанні програми. Мені це добре відомо, я з таким часто стикався. Вона імітувала розум, але дуже переконливо, – якомога спокійніше мовив Олег. – Така поведінка була закладена в інструкціях і вона чітко їх відтворювала. Мені жаль вас розчаровувати, але період подібних дитячих забавок я пройшов ще давно.
Професор різко обернувся до Олега:
– І тобі є чим похвалитися, – сказав він. – Ти чекав, аби я відкрив карти, щоб потім побити їх своїми козирями! – він дивився на Олега, не відводячи погляд. – Говори!
– Тут все, чого я досяг за той час, коли ми бачились востаннє, – Олег дістав новий диск і вставив його у дисковод. – 700 мегабайт безсонних ночей і виправданих очікувань.
Лев Борисович стояв, склавши на грудях руки, і мовчав.
– Я хочу познайомити вас з програмою, яку навчив жити, усвідомлювати