Люди кричали, ховалися під столи, рвалися надвір, проклинаючи вартових, які напилися й зчепилися одне з одним, яка ганьба, а ще «заступники»… Ріпка посміхнувся, ховаючи лице. Йому стало добре, і в животі потеплішало, наче грудка страху нарешті розтанула.
– Магія! – гаркнув худорлявий чоловік в окулярах.
Він вихопив меча всього на кілька митей пізніше, ніж два його товариші, але встиг опанувати лють до того, як ударив. Молодий і похмурий хрипіли, наскакуючи одне на одного, збираючись убити, але ніяк не знаходячи щілин в обороні; їхній проводир укинув меча в піхви, схопив два дубові стільці й одночасно опустив на голови бійців.
Вони повалилися злагоджено, наче довго тренували цей маневр. Один стілець розколовся, другий витримав.
Ріпка обмер, неприємно вражений. Через шинквас вискочив хазяїн заїжджого двору – борода дибки.
– Тут маг! – з-під окулярів у хазяїна вп’ялися скажені блакитні очі. – Тут, у цю секунду, чаклували на смертельну сутичку!
Якби проводир варти навмисне захотів підхльоснути паніку – він не дібрав би точніших слів. Люди завили на всі голоси й, давлячи одне одного, кинулися до дверей. Ріпка, трясучись, запхнув тканину якнайглибше в мішок; хлопець на кличку Злий незворушно поставив на лаву два паруючі кухлі.
З цікавістю подивився на Ріпку.
– Вони підійдуть од сонця, вийдуть на орбіту над океаном і спустяться на розрахункове місце, точно слідами човника. Сканери, зрозуміло, не працюватимуть…
– Скасовуйте операцію.
– Що?!
– Це смішно. Вони не мають часу на адаптацію. Як вони шукатимуть – розпитуватимуть місцевих?!
– У нас є розшифровка мови із зонда. Мовна модель розрахована, тому вони справді… можуть звернутися до місцевих.
– Скасовуйте операцію.
– Ви так легко відмовляєтеся від надії?
Тінь ночі наповзала на єдиний материк Мерехтливої.
– Я не знаю, що робити, – сказав капітан. – Не знаю.
Злому подобалося знаходити зв’язок предметів і явищ. Що сталося? Вартові вели мирну бесіду і враз кинулися одне на одного зі зброєю, з відвертим наміром убити. Може, їм підсипали чогось у питво?
Але навіщо?
Двері в кухню були відчинені. Злий побачив, як двоє хлопчиків, що допомагали чистити ріпу, раптом наскочили одне на одного з ножами. Хазяйський син, здоровенний парубок років двадцяти, схопив їх за шкірки й розборонив – але вони все поривалися битися, не зважаючи ні на чужу, ні на власну кров.
Дивлячись на них, Злий відчув на мить бажання витягти меча й кинутись на кожного, в чиїх руках сталь. Хоч на провідника варти, хоч на кухарчука. Якби меч був при ньому – мабуть, і не стримався б. Але меч