Стари люде гомоніли, що одна жинка, – у її були вже діти, – не хотіла бильш дітей и щось зробила и почуствовала свий гріх. От вона пошла до батюшки, посповидалась да й каже йому: «Накинте мині гріх». Батюшка говорить: «Накидать не буду, останься в церкви, побачиш сама». Осталась вона в церкви на нич, обвели її хрестом і замкнули. Оповночи, бачить вона, виходить из овтара утка и семеро утенят. Покахкала й пошла в овтар. Вранці, коли одомкнули церкву, увийшли й спитали тую жинку, що бачила вона, вона й росказала про утку й утенят. Батюшка й пояснив: «Ото була б у тебе дочка, а в її семеро дітей».
Оце мабуть з років кільканадцять, як шли ми з Києва і приєднались до нас чужі жінки десь аж із-за Тального. А одна жінка така чогось сумна, аж леця на ній нема й плаче, а я таке не втерпіла, то й питаю її: «Чого це ти, молодице, плачешь?» Вона й каже: «Оце вже пять літ, як я вийшла заміж, то й не хотіла мати дітей, то двое діточок мало бути, але минулося. Мати мені й казали: «Шо ти, дочко, робиш, бійся Бога, то ж гріх тяжкий. Воно тобі дурно не пройде, будеш спокутувати перед Господом на том світі, муситимеш своїх дітей їсти!».Ба, в торік після Покрови я злягла на гарячку. Лежу та й бачу, що два янголи прилетіли до мене й держать на руках двоє діточок, а вони ж такі гарнесенькі як голубчики оті, а янголі кажуть до мене: «А знаешь оцих діточок?» А я так наче знаю, то й кажу: «Це ж мої діти!» Та й простягла руки й хлтіла їх взять на руки, а янголи кажуть: «Ні, ти грішна, не достойна й приторкнуться до ніх. Ти ще будеш гріхи свої спокутувать». А ті дітки зачали плакать. Янголі кажуть: «Бач, діточкам тебе шкода, а ти їх не шкодувала». Я й собі плакать а тих янголів і не стало. На другий день лежу я, оце приходить до