Підсумовуючи, зазначимо, що народна традиція в циклі родильної обрядовості виробила свої конкретні ритуально-санкційні критерії з метою уникнення народження «відміни», «виродка», «каліки» або ж іншої неповноцінної істоти, оскільки це безпосередньо зачіпало інтереси всієї громади. Вони мали на меті забезпечити подальше нормальне відтворення та репродуктивне здоров’я в межах локального колективу.
Чоловічі інструменти, шапку клали під ліжко, щоб народився хлопчик
Гребінь, хустку клали під ліжко, якщо хотіли народження дівчинки
Люди собі думають, хоч може й не всі, шо як родиться дитина, то через те, що плоть чоловіка як раз збіглася, як їй слід і буть, у місто з жіночою плоттю… дехто думає, що чоловіча плоть іде в жіночу в утробу як у якесь своє місце і там якось уже воно зароджується в дитину. Чого то так, що один раз та плоть іде в діло, а другий раз ні, цього не скаже ніхто.[1]
Як уже зійдуться чоловіча плоть з жіночою, почина собі разом виростать у чоловічу форму і собі душі живої трохи возьме то з матері, то трохи і батькової, бо мабуть і в батьковій плоті є щось таке живе, що воно і розростається собі разом і за дев’ять місяців ото вже й готове.[2]
Народні погляди на абортивні та контрацептивні засоби. Безпліддя
Розглядаючи уявлення й народні вірування, пов’язані із зачаттям дитини, не можемо оминути й тему запобігання вагітності. Передусім необхідно підкреслити, що етнографічні свідчення середини ХІХ – початку ХХ ст., сучасні польові записи одностайно засвідчують, що в українському традиційному суспільстві народна мораль однозначно засуджувала вживання контрацептивних засобів та вчинення абортів, насамперед через острах гріха дітовбивства та невизначеність долі ненародженої дитини в потойбічному світі. Окрім того, як можна припустити, жінки усвідомлювали величезні ризики аборту для свого здоров’я, і це було ще одним фактором утримування від штучного переривання вагітності.
Між тим, подібні випадки, очевидно, траплялися, підтвердженням чого є відомі в традиційній культурі способи «скидання» дітей. Так, контрацептивні засоби, які застосовували жінки в традиційному українському суспільстві, умовно можна розподілити на два види: раціональні (уживання відварів трав, коріння тощо) та ірраціональні (магічні). Можна припустити (з огляду на більшу представленість у джерелах), що частіше застосовували останні.
Варто підкреслити існування поглядів про те, що вже на весіллі можна було за допомогою магічних засобів позбавити жінку здатності народжувати. Це була певна опозиція («темний» бік) тим функціям весільних обрядів, головним призначенням яких було «програмування» здорових та щасливих нащадків. У народі вірили, що саме в цей час можливо не тільки активізувати магію плодючості, а й, навпаки, відтягнути настання