– І я теж… – почав було Рорі, і цього разу вже його брат Оллі дав малому потиличника. Рорі зарюмсав.
Алден Дінсмор провадив далі.
– Він врізався у щось. У те саме, що й лісовоз. Воно там є, його можна торкнутися. Той молодий хлопець – кухар – сказав, що тут треба встановити заборонену для польотів зону, і він таки мав рацію. Але містер Ренні, – тут він знову показав на Ренні, ніби сам він особисто був щонайменше Перрі Мейсоном[53], а не якимсь селюком, котрий заробляє собі на прожиток, ладнаючи присоси до коров’ячих дійок, – навіть балакати на схтів. Взяв і вимкнув телефон.
Ренні не попустився до заперечень.
– Ти гаєш час, – нагадав він Рендолфу і, підступивши ближче, додав пошепки: – Дюк їде сюди. Раджу тобі не ловити ґав, а якомога швидше взяти тут ситуацію під свій контроль, поки він ще не прибув, – тут він скинув крижаним оком на фермера. – Свідків можеш допитати пізніше.
Проте – от нахаба! – останнє слово промовив таки Алден Дінсмор:
– А той парубок Барбер мав-таки рацію. Він був правий, а Ренні зараз не правий.
Ренні занотував собі подумки, що треба буде пізніше розібратися з Алденом Дінсмором. Усі фермери рано чи пізно приходять до виборного з картузами в руках – просять якоїсь поблажки, скажімо, при зонуванні, чи ще по щось – тож коли наступного разу з’явиться містер Дінсмор, хай добра не жде, бо Ренні йому все згадає. Ренні ніколи не забував таких речей.
– Давай, наводь тут порядок! – наказав він Рендолфу.
– Джекі, прибери звідти людей, – показав заступник шефа на роззяв обабіч лісовоза. – Встанови периметр.
– Сер, ті люди знаходяться на території Моттона, тож я гадаю…
– Мене це не обходить, відтісни їх звідти. – Рендолф кинув погляд через плече туди, де важко вилазив з зеленої начальницької машини Дюк Перкінс – машини, яку Рендолф давно мріяв ставити в себе перед будинком. І ставитиме, за допомогою Великого Джима Ренні. Щонайбільше в найближчі три роки це відбудеться точно. – Повір, коли сюди приїдуть полісмени з Касл Рока, вони тобі тільки подякують.
– А як щодо… – вона показала на брудну смугу від диму, яка продовжувала розповзатись.
Яскраво розфарбовані жовтнем дерева виднілися крізь неї, немов убрані в якусь темно-сіру уніформу, а небо набувало хворобливого відтінку пожовклої блакиті.
– Тримайся від неї подалі, – порадив Рендолф і рушив допомагати Генку Моррісону встановлювати периметр з боку Мілла. Але спершу він мусив ввести в курс справи Перка.
Джекі наблизилася до людей біля лісовоза. Натовп на тім боці весь час