Кривава осінь у місті Лева. Олександр Шевченко

знову озвалася Рада, котра, здавалося, фізично не могла мовчати. Борис на те не відреагував – він запопадливо глянув на Ніну.

      – Ну подумаєш… переплутав я прибутковий податок з податком на прибуток. Я ж не фахівець. Це ж не дуже серйозно?

      Ніна ледь встигла відкрити рота, щоб якомога тактовніше заперечити Лупибатьку – насправді ні, на жаль, усе це дуже серйозно, – та висловитися з цього приводу їй завадив дзвінок Борисового мобільного. Ніжна мелодія, котра лунала протягом кількох секунд, доки хлопець не відповів, – а це була знаменита «Love Me Tender» Преслі, – навіювала думку, що телефонує, як мінімум, Борина подруга. Ніна навіть заусміхалася, з невідомих причин наперед симпатизуючи закоханій парі. Однак, давши відбій, Лупибатько повернувся до дівчат і суворим голосом єфрейтора, що замінив загиблого на полі бою капітана, повідомив:

      – То був шеф. Він затримується – щось там з опером ніяк не поділить. Сказав мені віддати Ніні всі папери, а самому їхати… ну, куди треба. Радо, ти посидь тут, доки він не повернеться, добре? А я зараз усю нашу бухгалтерію з комірчини витягну.

      Не чекаючи на їхню реакцію, він зник у коридорчику і за півхвилини вніс до кімнати картонний ящик з-під офісного паперу, вщерть набитий звітами вперемішку з журналами «Все про бухгалтерський облік». Ніна зойкнула і тут-таки спробувала замаскувати розгубленість мужньою усмішкою.

      – Ви що, всю бухгалтерію вручну вели?

      Питала вона Бориса, та відповіла, як завжди, Рада.

      – Ні, він її всю вручну спотворював.

      – Нічого, я впораюся, – бадьоро запевнила Ніна, не так своїх колег, як саму себе. – За кілька днів усе буде добре.

      Втішений почутим, Лупибатько гайнув на своє «куди треба». Ніна зітхнула, витягнула навмання якийсь сіренький папірець, що виявився звітом про нарахування земельного податку, і занурилась у роботу.