Ви чуєте цей срібний передзвін?..
В календарі час нову дату пише.
Під гострим зором новорічних змін
Усе немовби краще і мудріше.
І ти неначе іншим став уже —
Чутливішим на гули планетарні:
Те кревним стало, що було чуже,
Суттєвим – що здавалося примарним.
Звільнившися від гриму, мов лузги,
На себе збоку пильно глянуть можна:
Стають твоїми не твої гріхи,
Стає гіркою необачність кожна.
Не легковаж – уже літа не ті!
А розберись: що взяти? що не взяти?
Купайся, слово наше, в доброті,
В живій воді із материнки-м’яти.
Жива водиця всохнуть не дає:
Зніма утому, в спеку – прохолодить.
На цій землі здається все твоє,
Бо ж вісь її через серця проходить.
І ти, вагання, у любов повір,
У квіт вогню, який цвіте і в січень,
Який цвіте зимі наперекір
В людських очах, на стежці вічних стрічень.
…Щедрує сніг під мовчазним вікном,
Стежину стелить молодому року.
Вростає мрія у земний огром,
Щоб стверджувать правдиве і високе.
Хитаюся ліворуч і праворуч
В дискусії зневіри та надій,
Хитаюся, хитаюся… А поруч
Іде життя по лінії прямій.
Цей напрямок під ноги треба класти,
Щоб йти вперед… Не думати про те,
Якої форми і якої масті
Оця земля, що гречкою цвіте.
Шукав гармонію в житті,
Гадав, що відшукать зумію…
І тільки кола на воді
Лишились од моєї мрії.
Шукав взаємної душі,
Яка розділить грім і тишу.
Та зникли теплі міражі,
І стало серцю холодніше.
Шукав, шукав – шукаю знов,
В трьох водах мочений і битий…
Якщо чогось не віднайшов —
Хоча б себе не загубити.
У сквері художник, усівшись на ящик,
Малює портрети – мистецька рука.
А кожен замовник бажає буть кращим —
Така вже подоба, натура людська.
Й мені забажалось, забаглося дуже:
– Скажіте, де черга і я тут за ким?
Прохання до тебе, художнику-друже,
Розправ мої зморшки, змалюй молодим.
Змалюй чорний чуб, що без білого снігу,
І очі, щоб грала веселка у них.
У фарби вклади більше радості й сміху,
Які я, на жаль, загубити вже встиг.
Почувши прохання, словесні тиради,
Художник повів лиш краєчком брови:
– Я можу, як зволите, все змалювати,
Але то вже будете, пане, не ви.
Чуже, незнайоме, хоч гарне обличчя —
Для чого здалося, коли не твоє?..
Отямився я, мовив самокритично:
– Малюй, брате милий, таким вже як є.
Ще тільки двадцять…
Все життя попереду,
В очах блищить веселий промінець.
Весняний