І я співаю гімна тобі, моє велике місто!
Коли край неба загориться, як каска пожежника, і сторожі на скверах поставлять коло себе пилу стовпи, працюючи довгими мітлами, – місто прокидається. А що несе кожен ранок, – хто зна.
Коли чоловік живе в степах, – його думки залежать лише від процесів у власному мозкові. У великім місті – думки чужі. Візьміть ви пройдіть вулицею півгодини – мало ви зустрінете людей? І кожна нешаблонова думка по якомусь принципові відіб'ється у вашому мозкові. У спілці з іншими – це надасть другого кольору процесові мислення.
Сонце співало на небі, як канарейка, вітер дмухав, як вентилятор, і земля тримала на собі Київ – велике місто.
Комісар Рубан ішов по Підвальній, маючи револьвер напоготові. Власне, тут це було зайве – степи зосталися далеко позаду за Дніпром, лісова небезпека не могла притулитись на Підвальній.
Рубан ішов до Криги. Він зарані уявляв собі радість останнього й свою власну.
На Бульварній за Сінним базаром їхав тихо візник. Сиділо на нім двоє. Власне, сидів один, а другий бовтався, як мішок. Очі в останнього були зачинені, й коли Рубан підійшов ближче, – він пізнав свого приятеля, свого товариша.
– Що з ним? – тихо сказав Рубан.
– Мертвий. Задушили на власній квартирі.
– Хто? – побілів Рубан.
– Невідомо. Там зараз слідчий допитує хазяйок.
– Куди? – махнув Рубан головою на Кригу.
– До себе, в Чека. Чекіста по-чекістськи ховатимемо.[72]
Рубан одвернувся, для чогось подивився на сонце й помацав долонею голову Криги.
– Холодний.
А на квартирі він застав схвильовану Ma, заплакану Анну Симонівну й слідчого.
Від цієї хвилини, власне, й починається оповідання про любов. Не знаю, від чого це взагалі залежить, що відразу щось заворушиться всередині – там, де працює приладдя, що гонить кров. Мені самому смішно з цього, але, вірите, і я б закохався в Ma, коли б не знав її майбутнього. Ma була унікум, а Рубан був тричі унікум у своїй ненормальності. Так почалася любов.
– Чого вам? – запитав слідчий.
Рубан мовчки подивився на Ma, витяг слідчому свій документ і сказав:
– Я його товариш. А з тобою ми наступали вмісті на Київ. Слідчий придивився до Рубана, пізнав, і слідчого це задовольнило. Він продовжував роботу.
«…зазначена товаришка показала:
Вищеназваний товариш Крига живе в неї на кватирі приблизно з червня місяця цього року й постановлений на ордер жилкому. Вищеназваний товариш Крига жив тихо й смирно, і пияцтвом не займався, і жінок на кватирю не водив.
Відносно того, що він служив у Чека, знала дуже добре, бо вищеназваний товариш Крига про це оповідав кожний божий день. Відносно того, що він був хворий, – то я думаю, що він був не зовсім нормальний і хворий. Часто не давав спати ночами та розказував жахи.
Відносно того, що вищеназваний товариш Крига питав до мене симпатії, – я знала, але ніякого