Це був його перший день у столиці. Попереду на нього чекали неймовірні пригоди та сенсаційні звершення. Не довго сумуючи, наш головний герой, виснажений і роз'ятрений новими дивакуватими знайомствами, заснув. І снилося йому, що він посварився з батьком, а потім вибіг на вузенький міст, на якому тільки і встиг що прокричати: «Любі батьки, я завжди любив вас!» – а потім стрибнув униз, до безкінечного потоку автомобілів.
Ніколай
Від чого прокинувся наш головний герой, так і не було встановлено. Ходять чутки, що ніхто ніколи достеменно і не встановить причин пробудження нашого головного героя. Версій, які натикалися одна на одну й змагалися у своїй імовірності, було дві. Перша – неабияке відчуття голоду, яке охопило, немов простудна бацила, весь його організм. Друга – телефонний дзвінок, що був прямою профанацією сну як інституту спокою. Що правда, а що ні – на даному етапі розвитку повісті неважливо. Але знаємо напевно – дзвінок був, і на нього відповів наш головний герой.
– Слухаю вас, – мовив він у слухавку.
– А я – вас, – відповіли на тому кінці грайливим чоловічим голосом.
– Не зрозумів.
– Це Ніколай. Дійшли чутки, що в нас поселився новий мешканець, і я вирішив перевірити зв'язок. Тепер бачу, точніше, чую, що все гаразд.
Наш головний герой почухав око.
– Ну, це добре. Отже, ви і є той самий Ніколай, до якого я маю звертатися у складних ситуаціях?
– Ага, це я. Тільки не у всіх складних ситуаціях, а виключно в тих, що стосуються сантехніки. А тебе як звати? Це мені для статистики.
«Для статистики? – подумав наш головний герой. – Для якої ще статистики? Яке відношення моє ім'я має до яких би то не було статистичних даних? Це що, розмір, зріст, вага, вік, соціальне становище?»
– Алєу! – прокричав Ніколай. – Ти заснув?
– Вибачте, задумався. Я тут. Так що, власне, ви хотіли?
– Ім'я. Твоє ім'я!
Раптом щось затріщало, пролунав лускіт, скрегіт, якісь сонорні шипіння, короткий «клац», зв'язок розірвався.
– Алло! Алло! – марно намагався докричатися наш головний герой.
Знову пролунав дзвінок.
– Ніколай? – запитав наш головний герой.
– Ага, це я, – грубуватим голосом відповів Ніколай. – Бачу, точніше, чую, а ще точніше – взагалі не чую, що зв'язок таки хріновенький. Чуєш? Ти мене чуєш?
– Чую.
– Добре. Поки нас не викинуло, немов гайки на узлісся, слухай мене уважно: я стосовно проблем, які можуть виникнути. Ти мене уважно слухаєш?
– Так-так, уважно, – відповів наш головний герой, відчуваючи хвилю роздратування, що почала підійматися від щиколоток до шиї.
– Значить, пояснюю: я відповідаю за сантехніку, – ледь не погрозливо кричав Ніколай. – Але перш ніж мені телефонувати – добре подумай. Я обслуговую шістнадцятиповерховий будинок, на кожному поверсі – вісім квартир, і якщо кожна паскуда телефонуватиме мені з дріб'язкового приводу – я розірвуся на частини, і баста, не буде у вас сантехніка. Тому для тебе особисто