Сава Чалий. Іван Карпенко-Карий

повісить, але тоді не буде у всій Речі Посполитій ні одного оригінала!.. Твою оригінальність я ціню й прощаю тобі твої безумні речі! Я не сердюся на пана так само, як ні один король не сердивсь на шута за його прикрі речі!

      Шмигельський. То єсть образа, ясновельможний пане, я…

      Потоцький. Ну! Оригінали сердиться не мають права, коли до їх химер прихильні і слухають їх королі! Вони повинні мать собі за честь таке поводження запанібрата! (Пауза. Сіда. Мовчить, потім говорить спокійно.) Бунти всі кров'ю підпливали споконвіку, і гайдамацький бунт потоне а чи погасне у хлопській крові. Це закон… Пане Яворський!

      Яворський (підбіга). Слухаю пана!

      Потоцький. Піди зараз…

      Яворський. Слухаю пана… (Біжить до дверей.)

      Потоцький. Пане Яворський!

      Яворський (вертається). Слухаю пана!

      Потоцький. Куди ж пан? Я ж ще нічого не сказав.

      Яворський. Слухаю пана.

      Потоцький мовчить. Яворський не встоїть на місці.

      Потоцький. В великій залі зібралась шляхта околична.

      Яворський. Так.

      Потоцький. Нехай пан піде і запросить…

      Яворський. Слухаю пана. (Біжить.)

      Потоцький. Пане Яворський!

      Яворський (хутко вертається). Слухаю пана.

      Потоцький. Потап! Дай кухоль води!

      Потап дає.

      Потоцький. Прошу пана напитись!

      Яворський. Бардзо дзінькую!* Я нічого не їв.

      Потоцький. Прошу, прошу випить.

      Яворський п'є.

      Потоцький. Тепер пан спокійніше мене буде слухати до краю.

      Яворський. Слухаю пана!

      Потоцький. Запроси шляхту сюди, тілько не всіх разом - перше двох- трьох.

      Яворський. Слухаю пана. (Біжить, але од дверей хутко вертається, так ніби його знов Потоцький кликав.) Слухаю пана!