Сава Чалий. Іван Карпенко-Карий. Читать онлайн. Newlib. NEWLIB.NET

Автор: Іван Карпенко-Карий
Издательство: Public Domain
Серия:
Жанр произведения: Зарубежная классика
Год издания: 0
isbn:
Скачать книгу
вишукують і ловлять всіх утікачів. Здається, й не в тюрмі, а скрізь сторожа панськая чатує.

      Медвідь. Іди, Микито, надвір і стань лиш ти на варті. Тілько чатуй добре.

      Микита. Очі витріщу, як сова, а вуха наставлю, як лисиця. (Вийшов.)

      Медвідь. Ну що ж, пани-браття, чи будем панщину робить, чи будемо тікати?

      Гаврило. Куди ж його втечеш від панських козаків?

      Медвідь. Сава обіщав від погоні оборонять.

      1-й чоловік. А де ж Сава? Коли б від нього раду нам почуть!

      Медвідь. Сьогодня буде тут. Казав, що в двір загляне, бо хліба і пшона в них обмаль, а брать з людей харчі його товариш Гнат не хоче.

      Гаврило. То підождем Саву.

      Медвідь. А поки Сава прийде, треба нам обміркувать. Не один же чоловік, а ціла, мовляв, громада. Треба, щоб змовитись, щоб думка була одна у всіх, а то як прийде Сава, то в нас тоді почнеться суперечка.

      Всі. Так, так!

      Гаврило. Треба погодитись.

      Медвідь. І знайте всі, що три дні тому назад, ото як ми чиншу платить не захотіли, лист пішов до Канева, що ми бунтуєм! То глядіть, що сам Потоцький наскочить на село з волохами своїми і шкуру спустить з нас.

      Гаврило. Трикляте життя! З кожним днем росте і чинш, і панщина, й податки - несила нам їх одбувать.

      1-й чоловік. Нас заманили всіх на слободи, і як селились тут, то обіщали нам, що по два злоти в рік чиншу ми будемо платить у панськую казну на вічність, а тепер…

      Гаврило. Помалу, помалу набавляли, та вже дійшло до нікуди.

      Медвідь. Звідкіль ти візьмеш заплатить у панськую казну від кожного тягла сорок шість злотих і шістдесят вісім грошей?

      1-й чоловік. Та ще й десятину дай: від пасіки, виходить, очкового, дві курки, двадцять яєць, двадцять пасом прядива.

      Грива. А осип жита та вівса; чи, може, у вас того нема?

      Медвідь. Є. А подорожчина? Всього й не злічиш, бо кожний день вигадують нове: то шарварки, то заорки, то оборки, закоски, обкоски, зажинки, загрібки, огребки…

      Грива. А у нас ще не в зачет скілько: садить капусту, мочить льон, готовить його до пряжі, полоть просо, пшеницю, давать по черзі варту і на тік, і в двір, і в корчму!

      Медвідь. Так, як і у нас! Скрізь однаково.

      Всі. Хоч здихай!

      1-й чоловік. Або тікай, або здихай, або роби щодня на панську казну.

      Медвідь. А оце вчора загадали нову панщину.

      Гаврило. Яку? Я ще не чув!

      Медвідь. Один день за березову кору, один день за рижики, один день за опеньки, і ще - це вже прямо на сміх - один день панщини за ті квітки біленькі, круглі, як горох, що напровесні ростуть у лісі.

      Грива. За просеренки б то?

      Медвідь. Може, ще й за просеренки загадають, а то квіточки такі пахучі весняні, забув, як їх називали, либонь, конвалія, чи що?

      Грива. Пахучі, кажеш?

      Медвідь. Еге, такі біленькі.

      Грива. Ага! Щоб і квіток не нюхали даремно. Ну, в нас до цього ще не додумались.

      Медвідь. Додумаються! Один у другого повчаються! Я певен, що ще за сонце і за місяць будемо панщину робить, бо вони ж світять