Серед темної ночі. Борис Дмитрович Грінченко. Читать онлайн. Newlib. NEWLIB.NET

Автор: Борис Дмитрович Грінченко
Издательство: Public Domain
Серия:
Жанр произведения: Зарубежная классика
Год издания: 0
isbn:
Скачать книгу
в їкономiї?

      — Де був, там був! Поспiємо ще з їкономiєю… Современно все зробиться. — Та й вийшов з хати.

      — А що, стара, робитимемо з синком-солдатиком? — запитався Пилип у жiнки, як Роман вийшов.

      — А що ж там робити? — вiдказала Параска питанням, мов не розумiючи, бо це справа її мазунчика була.

      — Де та як будемо добувати, щоб йому на панування настачити?

      — Оце ще що вигадай! Дитина тiльки приїхала, натомилася, — i вiдпочити не дасть. Оклигає, то й до роботи вiзьметься.

      — Нi, каже, що не хоче братися, а буде в їкономiю прикажчиком поступати.

      — А може ж, i поступить! Вiн же в нас образований.

      — Треба там таких!

      — Ти вже нападешся! Перечави, то й побачиш, що все добре буде. А то ти як почнеш гримати, то тiльки сварка зчиниться.

      — Добре, я перечасую, помовчу трохи, — побачимо, якi з його люди будуть.

      I батько справдi замовк i не казав Романовi нiчого.

      III

      Три днi минуло тихо; на четвертий Роман попрохав у батька карбованця.

      — Нащо? — спитав батько.

      — А што ж я без копейки жить буду? Покуда дайшов — витратился. I папирос нє за што купить!

      — Ге, хлопче! Як ми будемо на панськi цигарки грошi переводити, то скоро в нас i хазяйства не стане, — вiдказав батько. — Нема в мене грошей.

      Роман грюкнув дверима та й подався на село. Вiн гнiвався на батька й на братiв страшенно, лаяв їх мужвою нетямущою, що не розумiють, як повиннi поводиться з образованим чоловiком. Але вiн те знав добре, що як батько затнеться, то вже з ним нiчого не зробиш. Грошей вiн не дасть.

      Треба справдi пiти в їкономiю: а може, пощастить. Їкономiя була велика, i людей там служило багато. Роман зараз же пiшов у контору до вправителя.

      — А що скажеш? — спитався той, i Роман почав виясняти, що служив на службi i хотiв би мати якусь пристойнiшу, нiж проста хлiборобська, роботу.

      — Яку ж то роботу? — попитав управитель.

      — Хотiв би прикажчиком.

      — Еге, не треба нам прикажчикiв, бо всi є. Та й хiба ж ти знаєш хазяйство? Був у салдатах, служив десь швейцаром, а до хазяйства пнешся! — I вправитель повернувсь було до свого дiла, але зараз же знов озвався: — Хiба що… От у контору менi треба одного чоловiка… Тiльки щоб добре письменного. Письменний?

      — Так тошно.

      — Сiдай пиши.

      Роман сiв i взяв перо в руки, а вправитель, не дивлячись на нього, а записуючи щось у велику книгу, почав проказувати йому, що писати. Нi перо, нi пальцi нiяк не слухалися Романа, i ледве встиг вiн вивести два першi слова, а вже той наговорив йому їх зо два десятки.

      — Позвольте, я не послишав, як ви сказали…- припинив його Роман.

      — Не оставайся позаду! — Управитель проказав йому знову все з початку.

      Роман знов ухопив кiлька слiв, а все iнше загубив.

      — Позвольте, не вспiшусь.

      Той глянув на писання i побачив, що з усього проказаного написано кiлька перших слiв великими, недотепними, кривими карлючками: Роман ледве вмiв писати.

      — Пiди ж спершу навчись писать, а тодi приходь. У контору не