У національному праві визначаються і гарантуються права і свободи особи, встановлені нормами міжнародного права. У Конституції України відображені положення Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р., а також Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права людини (1976) та іншими актами. Таким чином, конституційні права і свободи людини та громадянина перебувають під міжнародно-правовим захистом.
Права, свободи і обов’язки людини та громадянина закріплені в розділі II Конституції України, що свідчить про пріоритет цих норм серед інших конституційних приписів. Цей розділ є найбільший за обсягом. Так, зі статті 161 Конституції правовому статусу особи присвячено 48, що становить близько третини її змісту.
Конституційні права, свободи та обов’язки називаються основними, тому що вони визначають місце людини в суспільстві. Їх зміст має універсальний характер, розвивається і конкретизується в інших галузях права – адміністративному, цивільному, трудовому, земельному, фінансовому та ін. Якщо в Конституції України йдеться про людину і громадянина взагалі як про абстрактну особу, то в галузях права виступають конкретні суб’єкти правовідносин – власники, працівники, службовці, фермери, посадові особи, військовослужбовці, покупці та ін. З огляду на верховенство конституційних норм усі правові акти, нормативно-правові приписи, які закріплюють права, свободи та обов’язки людини та громадянина, повинні їм відповідати і не суперечити положенням Конституції України.
Важливо підкреслити, що, згідно зі ст. 22 Конституції, закріплені в ній права і свободи людини та громадянина є невичерпними, а сфера прав і свобод має динамічно розвиватися та вдосконалюватися. При прийнятті законів або внесенні змін у чинні закони громадяни можуть наділятися новими правами і свободами. Наприклад, на міжнародному рівні готуються конвенції з питань екологічної та ядерної безпеки, в результаті яких будуть внесені доповнення до міжнародних стандартів прав людини і внутрішнього законодавства.
Для визначення суб’єктів прав і свобод у Конституції України вживаються спеціальні терміни, формули. Найчастіше конституційні статті про права та свободи починаються словами «кожен», «усі», «кожна людина», «особа», «ніхто». Це означає, що у змісті статті враховуються також права і свободи громадян інших держав та осіб без громадянства, які перебувають на території України. Такий підхід відповідає загальновизнаним нормам міжнародного права. Окремі права і обов’язки, закріплені в Конституції, стосуються лише громадян України (право на свободу об’єднання в політичні партії, право обиратися і бути обраним, захист Вітчизни). У цьому разі Основний Закон використовує термін «громадянин України».
Для теорії та практики одним із актуальних завдань є розкриття сутності, природи основних прав, свобод і обов’язків. Конституція України не передбачає їхній поділ на більш чи менш важливі, що підтверджує їх рівноцінність. Основним правам і свободам притаманні особливі властивості. По-перше, права